Первый раз я попала в больницу...
Здесь мне ночью порой плохо спится...
Целый день я жду маму с работы,
Мне её так увидеть охото...
И она это время находит!
Я так рада, что мама приходит!
Я сижу с ней и мысль отгоняю:
Маме надо домой... Понимаю...
Мне ведь шесть! Я же очень большая!
Маме долго в окно я махаю...
А когда потеряю из вида,
В горле ком... И ничто мне не мило...
Душат слёзы... Приди снова, мама!!!
Как мне надо тебя, ты бы знала!
Я ни с кем не делюсь своей болью,
Скоро завтра! Я боль пока скрою...
А бывает гроза, дождь до ночи...
Плохо сердцу до слёз, грустно очень...
Да не то, чтобы плохо, противно,
Ведь без мамы и света не видно...
Утром завтрак, уколы, таблетки,
А потом я схожу к этим деткам...
Они папу и маму не знают...
До обеда со мной поиграют!
Тихий час, вот и полдник... И снова
У окна я стоять лишь готова!
Я в дорогу пытаюсь всмотреться...
Ожидание - чувство из детства...
Силуэт мой любимый увижу!
По походке узнаю поближе!
Это МАМА! Я знаю, я знаю!
В коридор я уже выбегаю!
Я скучаю здесь, мама, когда же?
Я домой так хочу, очень даже!
Как уколы закончат, наверно,
Так и выпишут! Мам, это верно?
Не забыть мне ту радость и счастье -
Мед.сестра со шприцом и участьем:
Ну, давай, поздравляю, последний!
Я в подушку: ура! (по-победней))
_________
Это было давно, но всплывает...
Память детсво, как книгу, листает...
Как ребёнку нужна его мама!!!
Без неё ничего и не надо...
В ней одной целый мир, смысл всей жизни...
Если б не было мамы?... Нет мысли...
И за что это счастье мне дАно?....
Слава Богу за то, что есть МАМА!!!
Ирина Крапивина ,
Город Чусовой, Россия
Люблю писать стихи, в основном, на христианские темы.
Прочитано 444 раза. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.