Начну без лишних слов. В 1989 году в США был выпущен один любопытный мультфильм под названием «Хроника бутербродной войны». Автором сюжета стал известный детский писатель Доктор Сьюз.
Все мы прекрасно помним, что это было за время – конец 80-х. Время потепления. И одновременно остывания. В смысле: «Давай не будем больше горячиться впустую!» Время надежд и перемен (к лучшему ли – это уже другой вопрос).
А мультик этот посмотрели в нашей стране, как и в других странах, очень многие. Хороший мультик. Умный и актуальный, несмотря на 27-ми летний возраст. И очень простой для понимания. Но, к сожалению, забытый. Краткое содержание, для тех, кто не смотрел (но, может быть, посмотрит).
Юки и зуки – два враждующих народа. Вся чехарда у них происходит из-за того, что юки намазывают масло на хлеб сверху, а зуки – снизу. Ну, и что? Это кому как нравится! Правда, ведь? Оказывается, нет. Необходимо «перевоспитать» непокорных и непохожих на них соседей! Любыми способами. Как выясняется, способ только один – вражда. И, как еще кратко и емко говорят в народе: «Кто – кого?» Вот именно.
Вот и гонят. Старый юк-ветеран ходит вдоль стены с колючкой. Его сосед зук (с другой стороны стены) – с рогаткой. Вдруг рогатка сбивает колючку. И далее по сценарию: трехствольная рогатка, адская пушка, убийственный скороход... А бомбоубежища и у тех, и у других уже вырыты (на непредвиденный случай). И гонят.
В конце-концов юки изобретают атомную бомбу величиной с грецкий орех. И вот старый юк, хранитель границы, недавно произведенный в генералы, идет по стене, разделяющей две территории, зажав «орешек» между пальцами. А навстречу ему, с другой стороны, идет зук точно с таким же «орешком». Они подходят друг к другу.
В этот момент маленький внучек старого юка, оказавшийся поблизости, вскрикивает: «Дедушка, осторожно! Вдруг он бросит первым?» Далее следует краткий диалог между юком и зуком:
– Давай не бросать! Ты за это?
– Я – за!
– И лучше посмотрим друг другу в глаза.
И многозначительная надпись: «Конец (может быть)». Без традиционного хэппи энда. Может быть! Как видно, это был еще далеко не конец...
Гонка вооружений продолжается по сей день... Но разве это плохо – мир во всем мире? Суть в том, что все страны, а следовательно, и люди, их населяющие, – очень разные. Одни намазывают масло на хлеб сверху, а другие – снизу. Ну, и что? Если им так нравится! Только пусть не мешают другим и не учат, как им жить, с «грецким орешком» в руках. «Грецкие орешки» ведь не только у них одних. Ими теперь многие обзавелись. Потому и учат!
А ведь вражда – это пустое занятие. Это – путь в никуда. Разве многовековая история не является тому подтверждением? Вражда между народами, религиозная вражда, расовая неприязнь, социальные конфликты... И прочее, и прочее... Все мы разные. Каждый из нас не похож на другого. Ну, и что? Это же хорошо! Это же здорово! Да? Видимо, так думают не все. А потому конца и не видно. Не видно конца взаимной неприязни, разногласиям, ссорам, конфликтам и открытым войнам. Каждый давит на другого с целью научить, как «правильно делать бутерброд». А, может быть, лучше посмотреть друг другу в глаза?... Миротворцы, где вы? А-у-у...!
«Блаженны миротворцы, ибо они будут наречены сынами Божьими.» (Мат. 5:9)
Татьяна Осокина,
Буэнос-Айрес, Аргентина
Как велика любовь Господня!
Как высока и глубока!
Со всеми нами Он сегодня!
Простерта вновь Его рука! e-mail автора:tatosso@gmail.com
Прочитано 1666 раз. Голосов 2. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Когда поднимаются вопросы к Богу - Вячеслав Ивлев возможно, что кто-то тоже пережил подобное. когда Господь с тобой, ты можешь пройти разные трудности в жизни и не скатиться вниз, но начать служить другим людям. да благословит вас Господь в этом обильно.
Для детей : Ханука та Різдво. - Левицька Галина Вистава відредагована, щоб могли зрозуміти діти молодшого віку. В коментарях залишаю 2 Дію, як була в першому варіанті. Можливо комусь знадобиться більш глибока інформація про Свято Хануки.
2 Дія
Ангел: Було це після завойовницьких війн Олександра Македонського, коли земля Ізраїлю перейшла під владу Сирії. Всі країни об’єднувала елліністична культура, в якій змішалися звичаї і традиції різних народів. Люди вважали себе «Громадянами Всесвіту». Вони захоплювалися різними спортивними іграми, язичеськими святкуваннями та спектаклями на честь грецьких богів.
Багато євреїв були слабкими у вірі і хотіли бути, як всі... Над життям євреїв, які залишались вірними Божим Заповідям, нависла загроза.
1-й ведучий: І що, насправді, карали тих, хто не їв свинину?
Ангел: Насправді! Вимоги до євреїв були дуже суворими. Цар Антиох видав указ про заборону вивчати єврейську мову, святкувати шабат, дотримуватися єврейських традицій і навіть називатися євреями. Це було справжнє рабство! В Єрусалимському Храмі на жертовнику принесли в жертву свиню, а в Храмі поставили статую Зевса!
1-й ведучий: А про яких героїв говорив (ім’я 2-го ведучого)?
Ангел: Це ті євреї, які любили Бога понад усе!
Виходять Матітьягу та Маккабі
Матітьягу: Я, Матітьягу, священик. Разом з моїми синами підняв повстання, кличучи: « Хто за Господа — до мене!» Ми пішли в гори з твердим рішенням стояти в вірі й боротися до останньої краплі крові...
Маккабі: Я, Маккабі, син Матітьягу. Керував загонами повстанців. Визвольна війна продовжувалась 3 роки. Ми не були досвідченими вояками. Наші загони складалися з пастухів, землеробів, ремісників. До того ж ми не мали достатнього озброєння...
1-й ведучий: Маккабі, я не розумію, як можна воювати, не будучи справжніми воїнами?! Без зброї, без лицарських обладунків? Я не розумію, чому ви воювали? Хіба не простіше було б бути такими, як всі? Просто жити і насолоджуватись життям...
Маккабі: Справжнє життя неможливе без віри у Всемогутнього Бога, Живого і Сущого, Який створив усе, Який і дає нам Життя. Справжня насолода — це приходити у Храм і служити, і поклонятися Йому, дякуючи Богові за все! Але Храм споганений і нема місця для поклоніння... Тому ми воювали, щоб звільнити Єрусалим, мати право бути євреєм і приносити жертви Живому Богу в Храмі!
Ангел: Відбулося три вирішальні битви. Війська сирійців значно переважали як по кількості, так і по військовій оснащеності. Але євреї постилися та молилися:
Маккабі: «Боже! Ми безсилі, а Ти Всесильний! Прости нас за наш непослух! І поверни нам Храм! Бо нема життя без істинного поклоніння Тобі!»
Ангел: І Бог дав Своє Диво! Повстанці здобули вирішальну перемогу, звільнили Єрусалим і відновили службу в Храмі!
Маккабі: Священики очистили і освятили Храм, побудували новий жертовник. Але для повноцінного Богослужіння в Храмі треба було засвітити Мінору.
Ангел: Мінора — це великий світильник, який складається з семи лампад, котрі мають постійно горіти. В лампади, згідно Божих Заповідей, треба було заливати лише чисту освячену оливу.
Маккабі: Ми знайшли лише одну посудину з чистою освяченою оливою. Її мало вистачити лише на один день горіння Мінори. Для приготування нової оливи потрібно було вісім днів.
Матітьягу: Але євреї так прагли нового початку Богослужіння! Вони прагли Божого Світла, Божої Милості, Божої Радості! Тому, наперекір всім сумнівам, священики засвітили Мінору. І сталося Боже Диво! Мінора горіла 8 днів, аж поки була приготовлена нова чиста олива.
Ангел: В пам’ять про очищення Храму євреї святкують Хануку. Це свято очищення, оновлення. Це свято Світла!
Матітьягу та Маккабі виходять. Виходить 2-й ведучий.
