Для ТЕБЯ - христианская газета

Різдвяні сторінки зі щоденника
Для детей

Начало О нас Статьи Христианское творчество Форум Чат Каталог-рейтинг
Начало | Поиск | Статьи | Отзывы | Газета | Христианские стихи, проза, проповеди | WWW-рейтинг | Форум | Чат
 


 Новая рубрика "Статья в газету": напиши статью - получи гонорар!

Новости Христианского творчества в формате RSS 2.0 Все рубрики [авторы]: Проза [а] Поэзия [а] Для детей [а] Драматургия [а] -- Статья в газету!
Публицистика [а] Проповеди [а] Теология [а] Свидетельство [а] Крик души [а] - Конкурс!
Найти Авторам: правила | регистрация | вход

[ ! ]    версия для печати

Різдвяні сторінки зі щоденника


Узимку темніє рано. Я сиджу у своїй кімнаті. Напівтемно і затишно. Чутно, як на вулиці, у сусідньому дворі, співають колядники. Певно і до нас зараз зайдуть…А бабуся вже давно примостилася в сінях, чекаючи на співочі вертепи. Я нишком визираю у вікно, щоб розгледіти, як вбрані колядники. О! Вже і в нас співають!!! Бабуся обдаровує колядників цукерками і горіхами. Це я знаю, бо чула, як вона, урочисто і піднесено, говорила сусідкам: «Бога треба славити не за гроші, а від усього серця…"
Але мені це байдуже. Зараз мене більш усього турбує, що я вчора посварилася з подругами. Ми ліпили сніговика, потім почали будувати фортецю, а потім щось сталося і почалася сварка. Тому я цілий день сиділа вдома, читала книжку і нудилася. От якби була мама!!! Вона завжди допомагала розібратися у всіх моїх складних справах. І вони ставали маленькими і простими, як розлузкані насінинки…
Але мами немає. Вона померла цієї осені, коли я почала ходити в 4 клас. Я ніколи не забуду букет різнокольорового листя, який я назбирала, йдучи зі школи, і слова татуся: «Донечко, мами немає…» Я притулила свій букет до обличчя і терпкий запах листя змішався з запахом сліз і невимовного болю…
Говорити з бабусею не хочеться. Вона знов почне казати про Бога, про молитви. Але мені це не цікаво. От казки, фантастичні історії я люблю. Я вмощуюся на ліжку і беруся за книжку. Правда тато не дозволяє мені читати лежачи, але сьогодні його вдома немає. З головою поринаю у світ зимових пригод: чарівний годинник, дівчинка-снігуроньна, сніговими, які оживають, щоб зупинити прихід Нового року…
Враз брязкає шибка на вікні, так ніби хтось влучив у неї сніжкою! Я підхоплююсь, хутко вдягаюся. Бач, таки прийшли дівчатка! Тихенько відчиняю вхідні двері (т-с-с — бабуся вже спить). Поспішаю забігти з другого боку хати, щоб застукати їх «на гарячому». Сніг рипить і тому ступати нечутно не вдається. Я зазираю за ріг будинку: нікого…Лиш ніби майнув білий силует. Дивно, ні в кого з подружок нема білої куртки.
Я повертаюсь у двір, перевіряю хвіртку: вона зачинена на гачок. Дивно і трохи лячно. Але додому йти не хочеться. Я йду у садок, вибираю місце між деревами, де добре видно зоряне небо. О! Зорі я дуже люблю! Вони незрівнянні… Вони ваблять до себе так, що хочеться полетіти. Мерехтять, підморгують різноколірними оченятами…Ого!!! Зблиснув метеорит, і ніби так низько та близько.
А чи то правда, що треба загадувати бажання, яке неодмінно збудеться…Яке ж моє бажання?!
—Щоб ще побачити маму…
—Або щоб навчитись літати…
Я розкидаю руки врізнобіч і починаю крутитися, дивлячись угору. І ніби справді лечу, все вище і вище піднімаючись у зоряну височінь. Холодне морозяне повітря ще сильніше обіймає мене, обпікаючи руки, обличчя, проникаючи під пальтечко, холодними крижинками торкаючись тіла. А небо безкінечно-високе, нема йому ні кінця, ні краю. І зірок незліченно і незміряно…
Враз мені стає дуже страшно, моторошно і бездонний холод досягає самих глибин мого серця. Я така маленька проти цього Величезного Всесвіту. Дуже малесенька, беззахисна, нікому не потрібна…
Я перестаю крутитися і враз помічаю, що хтось стоїть неподалік від мене. Страх ще більше стискає моє серце. Єдине бажання — скоріш дременути до хати…
—Не бійся. Все добре. Я прийшла, бо ти дуже злякалася.—голос спокійний і лагідний.
—Ти хто?—питаю я, насторожено підходячи ближче і розглядаючи незнайомку.
Довге білосніжне хвилясте волосся, довга срібляста куртка, високі сріблясті чобітки і тоненький шарфик, ніби витканий зі світла. А очі—усміхнені й чисті. Дивно, що я бачу їх посеред цієї темряви…
—Я твій ангел.
—Хто?!!!—моє здивування витісняє усякий страх!
—Так, я — твій ангел-охоронець. Я прийшла, бо за тебе молиться бабуся. І тобі сьогодні потрібна допомога.
Безліч запитань закрутилося у голові. А на язик вискочило саме зухвале: « А що, якби вона не молилася, то ти б і не прийшла?»
—Так, я не змогла б прийти до тебе, бо ми, ангели, службові духи для тих, хто наслідує спасіння і знає Слово Боже.
Дівчинка-ангел зняла свій шарфик і легенько обгорнула мої плечі.
—Зігрійся, Іринко, — продовжувала вона.—Ти не сумнівайся, бабуся дуже любить тебе і бажає тобі добра. Знаєш, їй також зараз важко, вона не чекала, що мама так рано піде від вас…
Звідки ти це все знаєш? — знов запитала я.—І як
мене звати , і про бабусю, і про маму… Сльози
забриніли на моїх очах.
—Знаю, бо знаю. Колись Дух Святий
пояснить тобі все…
—Хто?!!! — знов перебиваю я.—Ти говориш незрозумілих слів…
Іринко, почекай!!!—наполегливо, але лагідно перебиває мене незнайомка.— У мене обмаль часу. Якщо ти згодишся, я покажу тобі Небесне воїнство ангелів, які славлять Божого Сина, що народився у Вефлиємі заради спасіння всього людства, заради твого спасіння…
Вона бере мене за руку. Її рука ніжна і тепла, як у мами. Я відчуваю, що вже зігрілась. Шарфик тоненький, але теплий. Мені спокійно і добре. Ми йдемо по засніженому саду. Ненароком торкаюсь плечем до гілля і яблунька щедро осипає нас снігом. Враз я бачу серед дерев прозорі сходи, які піднімаються в небо.
— Ти хочеш піти зі мною?—питає ангел.
І знов у моїй голові здіймається вихор думок, запитань, сумнівів і страхів, як сніжна холодна завірюха. А відчуваю, ніби розділилася надвоє, бо серце моє тріпоче, бажаючи побачити отой чудесний хор ангелів. Але я починаю верзти якусь нісенітницю:
—А може ти ніякий не ангел. Може ти інопланетянка і телепат, і читаєш мої думки, і хочеш забрати мене на свій корабель…
Дівчинка весело сміється.
—Чим наповнене серце, те й говорять уста. Занадто багато читаєш фантастики. Але хочу тобі сказати, що найбільш суперфантастичної книги ти ще не читала. Це Біблія.
Я розгублено мовчу. Вона турботливо струшує сніг з мого пальтечка:
— Тоді пішли додому. Тільки запам’ятай: Бог є!!! Він дуже любить тебе. А шарфик я залишаю тобі на згадку…
Тихесенько, щоб не розбудити бабусю, я замикаю вхідні двері і навшпиньках йду у свою кімнату. О! Я забула вимкнути настільну лампу біля ліжка. Але й зараз я не збираюсь її вимикати! Бо ще треба трохи оговтатись. Такий дивний вечір… Я ховаю під подушку подарунок і загортаюсь у ковдру.
—І що це зараз було?—думаю я.
А в серці ніжно бринить голос ангела: «Бог є. Він дуже любить тебе…»
— Господи, якщо Ти є, і якщо Ти любиш мене, то покажи мені маму, будь ласка…— вперше в житті молюся я. Більше слів немає. З моїх очей течуть гарячі сльози. Я стомлено притуляюся до подушки.

І враз я знов опиняюся у садку. Сад засніжений, але чомусь дуже тепло. Раптом я розумію, що це не сніг, а просто квітнуть дерева. Радість переповнює моє серце. Я починаю підстрибувати і несподівано… злітаю!!! Я лечу над садком, над подвір’ям, над провулком. Якісь люди йдуть там внизу. «Дивіться, я лечу!!!»—але їм нема ніякого діла до мене. Потім я бачу, що хтось також летить попереду мене. Плаття квітчасте і таке знайоме.
—Мамо!!!—гукаю я.
Ще мить і ми — поряд! Вона бере мене за руку і ми летимо разом. Я нічого не питаю. Просто нема ніяких питань. Мама. Політ. Квітучі садки під нами. Височенне голубе небо, наповнене ароматом квітів… Цей політ дуже довгий. Але він враз закінчується. Ми зависаємо в повітрі.
— Донечко,— говорить мама, це — границя. Далі я полечу сама. До зустрічі!
Вона обнімає мене і летить далі, ніби великий прекрасний метелик. Скоро вона перетворюється в різнокольорову краплинку і зникає зовсім… Я розгублено дивлюся їй услід.
Я не хочу розлучатися з нею. Я дуже люблю її. Я пориваюся за нею. Але якась невидима стіна лагідно відштовхує мене назад. І знову я пориваюся за мамою. І знову якась невидима стіна м’яко та лагідно відштовхує мене. Я роблю третю спробу. І невидима стіна знов відштовхує мене, враз заповнюючи моє серце радістю і незрозумілим спокоєм.
І я повертаюся додому. Я більше не сумую за мамою. Я знову лечу над квітучими садками, вдихаючи аромат квітів, височенного неба і незрозумілої радості… З висоту польоту я бачу свій провулок, садочок, будинок… Я Вдома…

Я прокидаюсь. Вже ранок. Настільну лампу учора я так і не виключила. Книжка, яку я читала, лежить біля ліжка на підлозі. А під подушкою, на жаль, нема ніякого шарфика…
Але знаю, що Бог є. І я пошепки молюся:
“Небесний Батьку! Прости мене, що я була неслухняна мамі, татові, бабусі. Що я ніколи не казала їм, як я сильно їх люблю, а лиш хотіла, щоб вони любили мене. Допоможи мені стати іншою…”
Тихенько прочиняючи двері і заходить бабуся. У в неї в руках білий прозорий шарфик.
¬ Добрий ранок, Іринко! Це тобі різдвяний подарунок!
¬ Від ангела-охоронця? ¬ запитую я.
¬ Так, загадково усміхається бабуся…





Комментарий автора:
P.S. Це оповідання майже автобіографічне. Сон, описаний тут, ¬ це мій сон, який справді наснився мені, коли я дуже сумувала за мамою. І моя бабуся, яку я не слухалася, а вона молилася за мене…

Об авторе все произведения автора >>>

Левицька Галина, Україна
Вірші й прозу писала з дитинства. У вирі життя і турбот моя квітка зів'яла, засохла... В 2003 році я зустріла Ісуса. Я дякую Богові, що Він не раз провів мене долиною смертною і дав нове життя. Дух Святий дає мені натхнення любити, радіти, писати...
Вийшла з друку моя перша книжечка з дитячими християнськими оповіданнями. Українською мовою. Повнокольорова. Замовити можна за тел. 0972665447 Моя сторінка в фейсбуці:
https://www.facebook.com/profile.php?id=100001665337155

e-mail автора: mama19@ukr.net
сайт автора: личная страница

 
Прочитано 3543 раза. Голосов 4. Средняя оценка: 4
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы, замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Отзывы читателей об этой статье Написать отзыв Форум
Надежда gorbatuk_nadya@mail.ru 2009-12-01 20:22:53
Так , Галочко, я зрозуміла з твого сну, що твоя мама - з Господом. І колись ви знову будете разом, в Небесному Єрусалимі, з Отцем Небесним...Адже мама сказала:"До зустрічі"! Віруй в це, сестричко. Який люблячий Господь, що відповів на твої молитви і запитання , подарувавши цей сон як свідоцтво. Слава Йому! Алілуйя!!!
 Комментарий автора:
Слава Йому і подяка за все!!!

Ижецкая Наташа nataj@bible.com.ua 2010-05-01 09:42:01
Я аж плакала! Дякую!
 Комментарий автора:
Дякую Богові за все!!!!!!!!!!!!!!!!!!

читайте в разделе Для детей обратите внимание

Черника - Фефелов Иосиф

Искорка - Нечунаев Валерий
Напишите вашу мелодию к песенке. Благословений!

Спит щенок - Елена Русецкая

>>> Все произведения раздела Для детей >>>

Проповеди :
Глазная мазь - Leonidas Puskovas

Проза :
Отец фараону. Роман. Глава 36. Дух прощения - Татьяна Осокина

Публицистика :
Еще о здоровье. Как его поддерживать с Господом? - Тата Петренко

 
Назад | Христианское творчество: все разделы | Раздел Для детей
www.ForU.ru - (c) Христианская газета Для ТЕБЯ 1998-2012 - , тел.: +38 068 478 92 77
  Каталог христианских сайтов Для ТЕБЯ


Рамочка.ру - лучшее средство опубликовать фотки в сети!

Надежный хостинг: CPanel + php5 + MySQL5 от $1.95 Hosting





Маранафа - Библия, каталог сайтов, христианский чат, форум

Rambler's Top100
Яндекс цитирования

Rambler's Top100