Пятилетие, как мгновение,
Ускользнуло за облака.
Вместе с ним наша грусть и веселье,
И любовь, и утрат тоска.
Мы приблизились к вечной встрече
На коротких пять лет пути, -
Небом каждый наш вздох отмечен –
Только б нам до конца дойти,
Не упасть под тяжелой ношей
Лицемерия, зла, клеветы…
И все кажется – невозможно
Сохранить святые черты…
…Только жив на святых высотах
Тот, Чье Сердце стучит для нас,
На чистейших небесных нотах
Обращен к нам призывный Глас:
«Встань, возлюбленная, Я рядом,
Отвори Мне, венец чистоты!
Мое Сердце пленила лишь взглядом
Ты, достигшая полноты,
Ты, блистающая, как солнце,
Ты, прекрасная, как луна,
Ты грознее полков самых грозных,
Ты нежней дорогого вина…
Стань на страже небесной Правды!
Стань в проломе за грешный люд!
Как Мои кровоточат раны…
Как спасенья народы ждут…
Отцветает последнее время,
Для победы Я дал тебе все,
Только надо молиться и верить
В необычное Царство Мое…»
Ускользает последнее время,
Пролетают года, шутя,
На плечах тяжелеет бремя,
Но сердца пламенеют, любя…
Мы серьезнее стали, строже –
Враг точнее и жестче бьет.
Но над нами сияет все же
Безграничное Имя Твое.
Уведи ж нас из тени сонной,
Знаем этот маяк в пути –
Нежный луч из Руки пронзенной, –
К неземной любви уведи.
И представьте – исчезнет горе
С возвращеньем Христа, и мы
На чудесном хрустальном море
С ликованьем поем псалмы!
Субботина Ирина,
Ижевск, Россия
Какие бы слова я ни сказала, чтоб выразить любовь, их будет мало...
Какие бы дела ни совершила, не поместится в них молитвы сила...
И все мои желанья - только тени чудес из Сотворения недели. e-mail автора:irinasub67@mail.ru сайт автора:личная страница
Прочитано 2663 раза. Голосов 3. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
