Повага до Бога
«якщо Я вам батько, де пошана Моя? На жертовник Мій ви приносите хліб занечищений і кажете: Чим Тебе ми зневажили? Тим, що кажете ви: Трапеза Господня вона погорджена! І коли ви проносите в жертву сліпе, це не зле? І як кульгаве та хворе приносите, чи ж це не зле? Принеси но подібне своєму господарю, чи тебе він вподобає, чи підійме обличчя твоє? промовляє Господь Саваот. А тепер ублагайте ви Боже лице, і хай стане для нас милостивим. З ваших рук це було, то хіба кому з вас Він обличчя підійме? говорить Господь Саваот... Я не маю вподоби до вас, говорить Господь Саваот, і з ваших рук не вподобаю дару!... І проклятий обманець, що в стаді його є самець, а він обіцяє та в жертву дає Господеві зіпсуте, а Я Цар великий, говорить Господь, і серед народів грізне Моє Ймення!» ( Малахія 1:6)
Що означає поважати Бога? Насамперед, це визнати Його владу над собою, дозволити Йому говорити слово в твоє життя, погоджуватися з Його волею і не створювати собі інших кумирів. «Ніхто не може служити двом панам: бо або одного зненавидить, а другого полюбить, або одного держатиметься, іншого ж знехтує. Не можете служити Богові і мамоні». ( Матвія 6:24). Багато людей хочуть жити по своєму, а Бога тримати, наче про запас. Так не вийде. Бога не обманеш . Він Той, хто сказав :«Я слави Моєї нікому не віддам на поталу» ( Ісаія 48:11). Тут немає компромісів. Або ти на Його стороні, або на протилежній. Або ти Його поважаєш, або ні. Не вдасться жити за принципом « і вашим, і нашим», у будні догоджати мамоні, а щонеділі – замилювати Богові очі в церкві. В житті повинен настати такий час, коли кожен із нас зобов’язаний взяти відповідальність за всі свої вчинки, слова і рішення. Це ознака внутрішньої зрілості.
В народі є прислів’я. « Якщо тобі церква не мати, то Бог не батько». Тут існує певний взаємозв’язок. Справді, є така категорія людей, котрі всіляко нехтують церквою. Вони дозволяють собі зверхнє й зневажливе ставлення до неї, водночас заявляючи , що вірують у Бога. Що це за віра і в якого Бога вони вірять, якщо зневажається Його найбільша святиня на землі – церква? Ставлення людини до церкви відображає її ставлення до Бога. Тому, нажаль, сьогодні немала кількість таких людей обдурюють самих себе і тих, хто поруч. Про таких Господь каже: «Оці люди устами шанують Мене, серце ж їхнє далеко від Мене!» ( Матвія 15:8). Я хочу запитати Вас, дорогий читачу: « Наскільки Ваше серце є близьким до Бога і до Його церкви?» Це не складно буде довести наступним кроком. Премудрий Соломон сказав такі слова: ««Шануй Господа із маєтку свого, і з початку всіх плодів своїх» ( Прит.3:9). Шанувати Бога від свого маєтку й плодів – це означає віддавати Йому, як мінімум, десятину від своїх доходів ( заробітку, пенсії) та вирощеного вами урожаю. Все повинно бути відібране найкраще. Куди віддавати десятину? В церкву, членом чи прихожанином якої Ви є. Про це чітко сказано в Слові Божому. «Принесіть же ви всю десятину до дому скарбниці, щоб пожива була в Моїм храмі, і тим Мене випробуйте, промовляє Господь Саваот: чи не відчиню Я вам небесних отворів, та не виллю вам благословення аж над міру?Задля вас я забороню сарані, щоб не пустошила у вас плоду земного, та й виноградина у вас на полі не буде без плоду,- говорить Господь Саваот. І щасливими називатимуть вас усі народи, бо будете бажанним краєм…» ( Малахія 3:10). Ось це один із важливих виявів поваги до Бога, яка повинна бути доведена ділом. Похвально ходити до церкви і слухати проповідь священика, але ще важливіша пошана, яку ми повинні віддавати Богові. Без неї всі наші молитви й чесноти нічого не варті.
Наша повага схиляє серце Боже до вияву милості. Якщо повага зростає - зростає й благословення, повага зменшується – благословення меншає. Наскільки ми поважатимемо Бога, настільки будемо отримувати від Нього здоров’я, успіх, забезпечення, мудрість і завбачливість. Єдиний спосіб вкоротити собі життя – це втратити повагу до Творця.
Пошана до Бога співвідносна з тією пошаною, яку ми виявляємо до своїх батьків. Якщо нема поваги до своїх земних батьків, то не буде й належної поваги до Бога. Існує важливий компонент у вихованні, що впливає на уявлення про Бога в свідомості дитини – це поведінка батьків та їх стосунки з дитиною. Дитина витворює собі образ Бога на основі спостереження за людьми, причому здебільшого „взірцями” для неї є власні батьки. Діти схильні проектувати риси своїх батька й матері на Бога. Ось чому дуже важливо вчити дітей змалку поважати батьків, щоб вони вміли поважати Бога та духовні цінності.
Повага до батьків
Однією з найбільших людських чеснот завжди була й залишається любов та повага до батьків. «Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!» ( Вихід 20:12). Це одна з десятьох Божих заповідей, що стосується сім'ї, її внутрішнього єднання, тобто, пошани. Для підкреслення спадкоємності поколінь Бог стверджує: «Шануй», – оскільки сім'я є спільнотою між чоловіком і жінкою, батьками і дітьми, цілими поколіннями. Шануй батька й матір, бо вони дали тобі життя, ввели в коло людського існування: роду, культури… Важко повірити, що хтось здатен шанувати інших людей,коли він не навчивсь виявляти пошану до своїх батьків. Аби краще зрозуміти важливість цієї заповіді, звернімо увагу на її наслідки: «…щоб довгі були твої дні на землі…». Отже має існувати певний зв’язок між повагою до батьків і тривалістю життя їх дітей, а отже й їх майбутнім. Коли Бог давав цю заповідь, то не передбачав, що ти житимеш довго, але в злиднях. Навпаки, Він сказав: «Я прийшов, щоб ви мали життя - і мали його з достатком». ( Єв.Івана 10:10). «… Хто злорічить на батька чи матір, хай смертю помре.» ( Матвія 15:4). «Око, що з батька сміється й погорджує послухом матері, нехай видзьобають його круки, і нехай орли його пожеруть!» ( Приповістки 30:17). Ось, які можуть бути наслідки не поваги до батьків та висловлювання на їх адресу будь-якого осуду. Які б вони не були, як би вони до нас не ставились, яким би життям не жили – вони є наші батьки, котрим ми зобов’язані віддати належне. Їх захищає біблійний закон поваги. А скільки сьогодні можна чути всіляких лайливих слів побудованих на вживанні слів,що мають стосунок до батька чи матері. З погляду Біблії, це прирівнюється до богохульства. Я раджу кожному ще раз зробити аналіз свого життя на предмет поваги. Тут не варто шукати виправдання для себе, бо наслідки надзвичайно серйозні.
Бути хорошими дітьми – означає не допустити, щоб старість батька й матері була отруєна твоєю поганою поведінкою. “Хороші діти – спокійна старість, лихі діти – старість перетворюється в пекло”, - говорить українська народна мудрість. Пам’ятайте: як ви, діти, ставитеся до своїх батька – матері, так і ваші діти ставитимуться до вас, коли ви станете батьками й матерями. “Без любові й відданості дітей, батьківство перетворюється в гірке похмілля, якому кінець приносить тільки смерть”, - запам’ятай ці слова, які народна традиція приписує великому українському мислителеві Григорію Сковороді.
Біблія змальовує нам одну ситуацію, що показує наскільки важливо поважати та виявляти турботу до своїх батьків. Коли Ісус Христос був розіп’ятий, то висячи на хресті побачив поруч Свою матір та улюбленого учня Івана. Неймовірно важко уявити собі цю картину. Ледь - ледь промовляючи слова, Він звертається до цього учня : « Це матір твоя, потурбуйся про неї. І з того часу Іван взяв її до себе». Ця подія навчає нас ще одному з багатьох важливих принципів. А саме те, що місцем для життя літніх людей та їх доглядом найперше повинна бути сім’я. А будинки для перестарілих повинні функціонувати лише для тих, в кого взагалі немає родини, або близького їм опікуна. Ганебно , коли при живих і часто відносно забезпечених дітях їх батьки живуть в будинках для перестарілих. Можливо, вони там мають всі необхідні умови, але вони позбавлені найбільшого в житті,чого нічим неможливо компенсувати – поваги, вдячності та любові від своїх дітей.
Чому сьогодні часто проявляється зневага дітей до батьків, відчуженість між ними? Бо нема належного виховання. Де сьогодні наші діти проводять свій час? А серця тих же малих дітей завойовують інші ідеї, інші принципи, інші підходи до життя, які сьогодні пропагуються всюди через інтернет, телебачення, радіо, газети, журнали і вулицю. Коли цей процес втрачає сім”я то результат не забариться: діти стануть неслухняними, перестануть поважати батьків і знайдуть собі інші авторитети або взагалі підуть з дому. Дбаючи про майбутнє наших дітей, ми повинні усвідомлювали, що передумовою успішного виховання є духовний зв'язок між поколіннями. Тому найперше в родинному середовищі повинні формувалися такі якості як повага до старших, милосердя, доброта, щирість.
Приклади з історії доводять нам, що в Україні не лише до батька, матері, діда, бабці, а навіть до старшої подруги, сусідки колись звертались на «Ви». У багатьох родинах був звичай "віддавати чолом", тобто цілувати руку батькам і родичам. Змалечку привчали дітей молитися за батьків і за всю свою сім'ю. Взагалі, виявом шанобливого ставлення до старших за віком було звертання на "ви". Вітаючись, діти мали вклонятися. У народній педагогіці такий послух і шана базувались на переконанні, що в суспільстві найбільшу повагу треба виявляти до того, хто має більший життєвий досвід.
Духовні цінності завжди були, є й будуть найважливішим пріоритетом у вихованні світогляду людини. І лише тоді, коли цей баланс порушується, настає криза, що призводить до духовного, морального й культурного падіння з відповідними його наслідками.
Повага до жінки
Чоловіки, шануйте своїх дружин. Часто в процесі подружнього життя у чоловіка зникає повага до своєї дружини. Він перестає бути до неї уважним, не слідкує за своїми словами й вчинками, звалює на дружину все більше обовязків. Очевидно з цією проблемою суспільство мало справу і в часи першої церкви. Тому Біблія застерігає: « Чоловіки, живіть разом із дружинами по-розумному, поводячись із ними, наче із тендітними, крихкими посудинами, , виявляючи їм пошану як співспадкоємцям ласки життя, щоб не було перешкоди вашим молитвам.» ( 1 Петра 3:7). У згаданому уривку безпосередньо вживане слово пошана, і використаний автором образ для порівняння чудово пояснює, суть цього поняття на практиці. Звідси випливає, що в разі порушення згаданої Божої настанови у сімейних стосунках вся відповідальність за наслідки лягає на чоловіка. Коли він не шануватиме свою жінку, то його молитви не будуть почуті Богом і залишаться без відповіді. Погодьтесь, для християнина втратити здатність чути Бога є серйознозною засторогою. А це є загрозою всього сімейного благополуччя. Адже чоловік, за новозавітньою концепцією, у сім’ї є ніби священиком, який має отримувати від Бога мудрі настанови для повсякденного життя і завбачливість аби прогнозувати майбутнє, Він повинен бути достойним покровителем для своєї сім’ї. Коли цього немає, тоді вона перебуває (знаходиться) в небезпеці. Хтось може зауважити, що чоловікові легше виявляти повагу до дружини тоді, коли вона в усьому йому покірна. Так воно і є. До речі, до цього спонукує жінку й Біблія:. «Жінки, коріться своїм чоловікам…» ( 1 Петра 3:1). Тут мова йде не про те, що жінка повинна стати рабинею свого чоловіка. Вищезгадане місце це спростовує. Слово Боже не виправдовує чоловіка-деспота, чи самодура, як примітивно тлумачили це місце колись апологети атеїзму: мовляв, християнське вчення робить жіку рабинею. В жодному разі, ніхто і ніколи чоловікові не давав права домінувати над волею, чи душею своєї жінки. А тому покора, про яку сказано в Біблії – це зовсім не приниження жіночої гідності, а навпаки одна з передумов бути захищеною. В даному контексті, покора – це визнання авторитету, або статусу свого чоловіка в ролі відповідального. Тут маємо своєрідне коло: покора з любов’ю породжує повагу, і повага є щирою тоді, коли є покора. Це можна порівняти з конституцією держави. Вона вимагає громадянина коритись і виконувати закони, але, зі свого боку, гарантує захищати його права і свободи. Це всі чудово розуміють. Жодна жінка не була по-справжньому щасливою, коли вона, за будь яку ціну, намагалась зрівнятись із чоловіком. Це доводять прості житейські історії та щирі зізнання самих жінок. І навпаки, майже кожна нормальна жінка мріє бути під ласкавою опікою свого чоловіка, берегинею домашнього вогнища, дбайливою матірю і дружиною. Сьогодні це, як ніколи, актуально. Погляньте довкола себе і ви побачите безліч сімей, де елементарно нехтуються одвічні постулати Творця. З одного боку - образ галасливої й непокірної дружини, яка на кожному кроці в усьому намагається перехопити ініціативу, або ще гірше- довести, що чоловік повний нікчема, а з іншої сторони - геть збайдужілий до своєї дружини чоловік.
Ще однією з причин, через які жінка може втратити повагу до себе з боку чоловіка — є її намагання зрівнятись із ним у правах. Як би ортодоксально це звучало, але бездумна боротьба за рівноправ’я позбавляє жінку чоловічого захисту та робить її вразливою. По-перше тоді порушуються основні правила, або основи, на яких тримається сімя. «Христос - голова кожному чоловікові, а чоловік - голова жінці.» ( 1 Коринтян 11:3). В тілі не може бути дві голови. А по-друге, борючись за однакові права, жінка повинна усвідомити, що тоді вона зобов’язана взяти на себе рівну половину чоловічих обов’язків. Змагання повинне бути чесним. А якщо жінці й справді вдається виконувати чоловічі обов’язки, то це не на її користь, бо тоді ця зовсім не жіноча праця виснажує її здоров’я і позбавляє жіночості. Звичайно, в житті можуть скластись такі обставини, що доведеться виконувати не лише половину, а повністю всі чоловічі обов’язки, але тут маються на увазі лише ті випадки,коли жінка домагається рівності через свої примхи чи забаганки.
Є ще одна на мою думку варта уваги закономірність. Для чоловіка його “половина” є не лише жінкою, але і матір’ю його дітей. І коли чоловік не буде виявляти повагу до своєї дружини, він неминуче втрачатиме авторитет в очах своїх дітей, як людина, що не поважає їхню матір. Це може навіть призвести до конфлікту між батьком та дітьми.
На сам кінець, говорячи про повагу чоловіка до жінки, я хочу зазначити в необхідності поваги не тільки до власної дружини,а й до жінки взагалі: в громадському транспорті, на вулиці чи на роботі, причому незалежно від їх віку і зовнішнього вигляду. Думаю, що іноді пристойний, коректний комплімент на адресу жінки теж не є проявом аморальності. Адже в наш час про рівень розвитку суспільства, про цивілізованість того чи іншого народу судять ще й по тому, як там ставляться до жіноцтва. Чи не принижується жінка. Чи захищені її права. Чи не має дискримінації. Візьміть законодавство більшості розвинутих демократичних країн світу. Звісно не йдеться про так звану примітивну емансипацію, а про повагу до жінки взагалі.
Повага до себе
У кожної, абсолютно кожної, нормальної людини є бодай щось, за що можна її поважати. Та спочатку слід навчитись поважати себе. Це випливає із однієї з найбільших Божих заповідей, де сказано, що ближнього любити потрібно так, як самого себе. Тобто неможливо по справжньому любити інших, якщо до себе відчуваєш відразу. Звучить, на перший погляд не зовсім по релігійному, але це біблійне твердження.
Коли вникнути глибше, то стає зрозумілим, що невід’ємною складовою поваги до себе є повага. Що ж таке - поважати себе? Це передусім турбуватися про своє здоров’я, слідкувати за гігієною тіла, одягатися в чистий одяг, знаходити час для власного навчання й духовного збагачення, дбати про порядок та затишок в своєму помешканні й на робочому місці тощо. Не дотримання цих правил - це не лише зневага до себе, але й до оточуючих: на вулиці на роботі, в гостях, в церкві, будь-де. Будучи не дисциплінованими – ви крадете в інших їх дорогоцінний час. Створюючи безлад на робочому місці, ви тим самим виявляєте неповагу до тих, хто працює поруч. Вживання алкоголю, наркотиків, паління цигарок, або навіть неправильне харчування – це наруга над своїм здоров’ям, яка часто веде до руйнування не тільки тіла, а й особистості, а значить втрати поваги до себе. Чимало є тих, кому в лексиконі бракує людяних, ввічливих слів. Вживаючи у розмові негідні чи лайливі слова, вони, тим самим, виявляють зневагу до співрозмовника, причому їм абсолютно байдуже, коли хтось робить їм зауваження. А байдужість стосовно себе, чи інших людей є вже крайньою формою неповаги й ознакою повної деградації особистості.
Повага до сиріт та вдів.
«Шануй вдів, які справді є вдовами...» ( 1 Тимофія 5:3).
Вдова – це самотня жінка, яка втратила свого чоловіка через його смерть. В його особі вона позбулась свого захисника, своєї життєвої опори і опинилась сам на сам у боротьбі з життєвими труднощами. Сирота – це та людина, яка в дитинстві залишилася без (своїх) батьків. Вдів та сиріт – потрібно поважати. А це означає що коли потрібно то захищати і допомагати. Найперше я хочу зазначити, що за таких людей захищається Сам Бог «Так говорить Господь: Чиніть правосуддя та правду…сироту та вдову не гнобіть, не грабуйте…» ( Єремія 22:3) . « Не пересувай вікової границі, і не входь на сирітські поля» ( Пр.23:10) «Проклятий, хто перекручує право приходька, сироти та вдови!» ( Повт.27:19) Це справді дуже серйозно. Той хто принижує, не поважає, обкрадає і не справедливо судить таких людей буде мати справу із самим Богом . А той хто поважає їх, то стає другом Богові.
Повага до літніх людей.
«Перед сивим волоссям мусиш вставати, і шанувати лице старого…» (Лев.19:32)
Повага до людей старшого віку є одним з наріжних принципів будь-якої розвиненої, цивілізованої держави. Ми повинні виявляти її щодня. Я не маю на увазі, що треба твердити своїм батькам, бабусям та дідусям, як ми їх поважаємо, адже це тільки слова. Свою повагу слід доводити діями. Чи багато зусиль треба до цього докласти? Хіба це так важко? На мою думку, зовсім ні. Неважко поступитись старшому місцем у трамваї чи тролейбусі. Це і є знак поваги. Цей вчинок - дрібниця, але він показує, вихована людина, чи ні. Хлопець, який сидить у переповненому автобусі, коли поруч стоїть, ледь тримаючись на ногах, стомлена бабуся, навряд чи викликає до себе симпатію. Часто буває і так, що старший просить молодого поступитись місцем, а той не зрушиться, наче пеньок у лісі. Це, на мій погляд, вже зовсім хамство!
Окрім цього, треба ніколи не забувати про ввічливість. Не лінуйтеся, щось просячи, говорити "будь ласка", а отримуючи бажане , подякувати. Не можна підвищувати голос на старших. Це непристойно. Ми не завжди згідні з ними, але треба стримуватись. Якщо до тебе звертається хтось із старших, то зспочатку слід вислухати, не перебиваючи, а вже потім висловлювати свою думку. Якщо я не згоден з думкою старших, то кажу це спокійно, без крику та гамору. Неповагою також буде дітям встрявати у розмову дорослих, а якщо все ж таки дуже хочеться сказати щось, треба спочатку вибачитись за втручання, а вже потім говорити. Існують і інші правила, що стосуються спілкування. До людей, що посідають в твоєму житті різні місця, треба і звертатись по-різному. Усі ці правила прості, і їх не так вже й багато, тому я вважаю, що засвоїти їх неважко.
Повага до інших, почуття такту - необхідна умова будь-яких взаємин.
Повага складається з привітності, вихованості й інших елементарних навичок, властивих багатьом, але часто не вживаних ними через незнання, як же саме це робити.
Пам’ятаймо, що в світі завжди є й будуть люди старші від нас – не тільки за віком, а й за моральним багатством, життєвим досвідом, правом на повагу. Отож будьмо здатними шанобливо до них ставитись.
Повага до свого народу, мови та державних символів.
Виховання громадянина має бути спрямованим на розвиток патріотизму, національної самосвідомості, духовності, моральності, працелюбності, справедливості, доброти, чесності, культури поведінки, культури міжетнічних відносин, політичної культури, формування мовної культури, дбайливого ставлення до природи, поваги до історичного минулого, виховання поваги до Конституції України, Законів України, державної символіки тощо.
Без поваги до Батьківщини, готовності примножувати її багатства, оберігати її честь, свободу і незалежність, людина не може бути громадянином.
Таких принципів нас навчає Євангеліє – книга про Царство Боже. Саме вона виховує в людині почуття патріотизму. Історичні факти засвідчують, як мільйони християн, не зраджуючи своїм переконанням, сміливо йшли на смерть. Це було не тільки в минулому, але й у наші часи. Статистика доводить, що за останнє століття віддали своє життя за віру в Бога більше людей, ніж за всі минулі століття разом узяті. Біблія – жива і актуальна книга всіх часів і поколінь. Навіть за роки радянської влади працювали інститути, в яких здійснювалось дослідження Біблії з метою покращення методів утвердження своєї комуністичної ідеології. Весь кодекс «Будівника комунізму» - це, так би мовити, Біблія в червоній палітурці, тільки з зображенням іншого бога. Ось чому ця ідеологія й досі так глибоко вкорінена.
Всі християни промовляють молитву «Отче наш», де сказані такі слова: «Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі так і на землі…». Царство Боже – це не лише царство майбутнього, а й реальне царство сьогодні, якому притаманна вся належна атрибутика: конституція – Біблія, герб – хрест, діючі духовні закони та інститут влади. Ст. 1 книги Коринтян 6:9-10 говорить «Чи ж не знаєте, що неправедні царства Божого не наслідують? Не обманюйте себе: ні розпусники, ні ідолопоклонники, ні перелюбники, ні блудники, ні гомосексуальні злочинці, ні злодії, ні зажерливі, ні п'яниці, ні наклепники, ні грабіжники - царства Божого не наслідують.» Тут мова йде не лише про те, що означені люди не можуть бути громадянами царства Божого. Більше того, за те, що вони дозволяють собі зневажати його закони, Конституцію, символіку, священні таїнства – люди переліченої категорії потрапляють під дію статті Закону життя, яка позбавляє захисту від прокляття ( хвороби, немочі, втрати достатку, спокою і навіть смерті). Повага чи зневага до Царства Божого - це не жарти, а дуже серйозні речі. Незнання цих законів, як і в земному праві, не звільняє від відповідальності. Бог милостивий, але й справедливий.
Перефразовуючи вищенаведене й опираючись на Слово Боже, візьму на себе сміливість сказати й так: ні розпусники, ні ідолопоклонники, ні перелюбники, ні блудники, ні гомосексуальні злочинці, ні злодії, ні зажерливі, ні п'яниці, ні наклепники, ні грабіжники і всі ті що так живуть і чинять не лише не можуть бути громадянами Царства Божого, але і не можуть бути громадянами України. Адже своїми вчинками чи способом життя вони виявляють зневагу до влади, до народу, до країни. Чи так є сьогодні, кожен читач сам відповість без мого коментаря.
Можна приховати чи виправдати будь-які вчинки, але ніколи не можна заглушити голос своєї совісті. Це той непідкупний і найсправедливіший суддя, який до останньої хвилини життя буде говорити тобі, ким ти є насправді. І ті, що не дослухались до вироку совісті й не покаялись, почують вирок від Самого Бога на святому судилищі : « Я незабаром прийду й воздам кожному відповідно до вчинків його. Я - Альфа і Омега, Перший і Останній, Початок і Кінець. Блаженні ті, хто омивають одяг свій. І матимуть вони право на Дерево Життя та честь ввійти крізь браму в місто. А пси, чаклуни, розпусники, вбивці, ідолопоклонці та всі, хто любить і чинить кривду, залишаться за межами міста». ( Одкровення 22: 13-15)
Повага до влади
«… поважайте царя» ( 1 Петра 13:17).
Сьогодні втрата почуття будь-якої поваги вже стала національною проблемою про яку, ніхто ще не б’є на сполох. Важливим завданням будь якої влади є ведення розумної політики задля всебічного розвитку своєї країни. А найперше потрібно дбати про формування правильного світогляду, який є основою всього іншого. Історичні записи з життя українського народу свідчать про дуже великий вклад тутешньої влади в виховання духовних цінностей.
Я вважаю за необхідне наголосити, що коли в державі не буде виставлених правильних пріоритетів щодо виховання духовних цінностей, то жодні закони не будуть мати сили. Якщо не буде виховання поваги до того ж закону, то і не буде його виконання. Якщо не буде виховання поваги до влади, то і не буде їй послуху. Нажаль сьогодні є чимало тих же представників влади, які своїми діями компрометують самий інститут влади і тим самим заставляють народ не поважати а навпаки – зневажати. Таких людей потрібно позбавляти їхнього статусу. Роль церкви в цьому питанні є надзвичайно важливою. Її завдання молитися до Бога за владу і тим самим бути для неї світлом. Через молитву церкви в духовному світі відбувається його очищення. Створюється така атмосфера в якій будь-який переступ чиновника рано чи пізно виявиться і його замінять. В кожного своя роль. Хтось молиться, а через когось під дією цієї молитви вершиться правосуддя.
Хочу загострити увагу насамперед кожного, хто називає себе християнином. Слово Боже пише чітко й без застережень « …поважайте царя.»,(тобто правителя). Поважати представника влади ( який подається в образі царя) – це означає не лихословити його, не проклинати, а навпаки молитись і благословляти , тобто говорити на його адресу позитивні стимулюючі слова й побажання. Будь-яке приниження та обмовляння, навпаки, створює ще сприятливішу атмосферу для зловживання тією ж владою. Тут автоматично спрацьовує дія духовного закону причини та наслідку. В молитві й благословенні є величезна сила, що здатна викликати зміни. Слід зрозуміти, що навіть на вашу думку найгірша влада є все ж владою, яка виконує багато позитивних функцій і за це заслуговує поваги від вас. Те, що ми часто називаємо безвладдям, ми ще не знаємо, що таке безвладдя. Сьогодні достатньо подивитися світові новини і можна побачити, які є його наслідки у тих чи інших країнах. А тому «Дбайте про спокій міста… і моліться за нього до Господа, бо в спокої його буде і ваш спокій.» ( Єремія 29:7). Ми повинні дбати про атмосферу спокою в своєму краєві а не напружувати її. Якщо ми, ті, які називають себе християнами, про це не будемо дбати, то хто тоді це зробить, хто візьме відповідальність? «І шукав Я між ними чоловіка, що поставив би загороду, і став би в виломі перед Моїм обличчям за цей край, щоб Я не знищив його, та Я не знайшов!» ( Єзекіїль 22:30). Хто відгукнеться на поклик Божий? Ось тут і пояснення сказаного. Коли є повага – то за неї обов’язково буде винагорода.
Повага до інших народів, народностей та національних меншин.
Український філософ Мирослав Попович зазначав , що „етнічна українська ксенофобія є проблемою не для інших народів, а для українців, бо саме їх і принижує. Спроби приниження поляків, євреїв чи татар або й заклики до їх ліквідації як етнічних меншин від імені українців компрометують не поляків, євреїв чи татар, а українців”.
Термін „ксенофобія”, що в перекладі з грецької означає „острах перед чужинцем” (від „ксен” – чужий та „фобіа” - страх) з року в рік набуває все більшої актуальності, і час від часу цей страх призводить до нових та нових конфліктів. У епоху глобалізації та стрімкого розвитку комунікації. можливість підвищити взаємну інформованість про життя різних, далеких одна від одної культур і народів стрімко зростає, завдяки мас-медіа. Проте, часто, засоби масової комунікації, замість того, щоб поширювати толерантність, роздмухують міжетнічну ворожнечу, а часом навіть відверто провокують міжнаціональні конфлікти.. „Братство – занадто велике слово, і не варто добиватись, щоб усі люди були такими ж близькими, як брати. […] Там, де не можна, чи не слід бути братами, необхідно шукати інші форми солідарності. Такі форми мають ґрунтуватися на терпимості, консенсусі і толерантності”.
Відповідно до положень статті 14 Європейської конвенції з прав людини, здійснення викладених в конвенції та протоколах до неї прав і свобод повинне забезпечуватись без будь-якої дискримінації “за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного або соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або інших обставин”.
Повага до праці
« І взяв Господь Бог чоловіка та й поселив його в Едемському саду обробляти його й доглядати» ( Буття 2:15)
Едемський сад виглядав неперевершено. Всі дерева, квіти, трави були в ідеальному стані. Але Бог сказав людині: «працюй тут, обробляй його, доглядай за ним». Виникає запитання, що ж потрібно було Адамові робити в Едемському саду, коли там все мало абсолютно досконалий вигляд?
Бог наділив людину здатністю працювати. Працювати для того, щоб реалізувати себе, свої таланти, вивільнити свій потенціал. Лише через працю людина сама може дізнатись, на що вона здатна, які дари й можливості в ній закладені. Праця облагороджує та розвиває людину,залишає про неї пам’ять, створює її авторитет, визначає її місце та роль в суспільстві. Праця – це, так би мовити, дипломна робота для захисту високого покликання бути і називатися людиною.
Кожна праця ототожнюється з чиєюсь особистістю, бо вона є продуктом її характеру, світогляду та покликання. Все, що оточує нас – це результат чиєїсь праці: будинки, квітники, автомобілі, предмети побуту, сади, книги, витвори мистецтва, облагороджені села та міста і т.д. Щось створив Бог, а щось є творінням людських рук. Таким чином, поважаючи працю, ми поважаємо її Творця та виконавця і навпаки. Уявіть собі, що одним рухом можна зламати ствол декоративного деревця чи квітки, на догляд за якими хтось можливо затратив 10-15 років. Так само легковажно можна лише за кілька секунд чи хвилин знищити результат чиєїсь 50-річної праці. Є витвори мистецтва,навіть на зберігання яких була затрачена праця сотень людей не одного покоління. Уявляєте, наскільки наше життя було б багатим сьогодні, якби люди не зневажали чиєїсь праці, а навпаки цінували її.
Повага до природи
«І сказав Бог: Нехай земля вродить траву, ярину, що насіння вона розсіває, дерево овочеве, що за родом своїм плід приносить, що в ньому насіння його на землі… І зростив Господь Бог із землі кожне дерево, принадне на вигляд і на їжу смачне..» ( Буття 1:11, 2:9)
Зауважимо те, що Бог створив все природне середовище принадним на вигляд. Кожне дерево мало свою форму, дизайн і красу. Лише після того, як людина розірвала свої гармонійні взаємини з Творцем , не виконавши Його умови - вся ця первісна природна краса почала зникати й нищитися. Адже людина та природа — поняття взаємопов’язані та взаємозалежні. Створюючи загрозу природі, ми загрожуємо самим собі. В. Сухомлинський писав із цього приводу: «Поняття «природа» — єдине ціле. У цьому своя гармонія та постійність, взаємозв’язки та залежності; вона — джерело буття й суть буття, вона єдина й нерозривна з людиною. Кожний з нас — природа, що стала людиною. Людина доти могутня й непереможна, доки вірна законам природи — пізнаним і непізнаним, не нею встановленим... Активно впливати на природу, але залишатись її сином, бути вінцем її творіння та володарем її сил, по-синівському бережливо ставитись до неї — ось яку позицію нам треба займати у процесі взаємодії з природою...».
Всі ми повинні не просто бачити красу квітки, окремого дерева або куща, не тільки милувалась мальовничими пейзажами, а й бути здатними відчувати біль кожної зламаної гілки, знівеченої рослини, щиро бажати допомогти їм.
На жаль, ми поводимось на рідній землі як завойовники і погані квартиранти, а не як дбайливі господарі. Надто вкорінились такі небезпечні девізи: “Моя хата скраю”, “Після нас- хоч потоп”, “На наш вік вистачить”, “Після нас - хоч траві не рости”. Тож часто, і в прямому, і в переносному значенні, трава після нас не росте. Замість добрих сходів щедро проростає бур'ян байдужості, жорстокості, безкультур’я, неповаги до Землі – матінки, до рідного народу, Батьківщини. Забруднення повітря, води, землі, внаслідок бездумної господарської діяльності, в гонитві за виконанням планів, отриманням премій, збагаченням будь-якою ціною несприятливо впливає на умови життя і здоров'я населення.
Любов та повагу до природи слід виховувати з раннього дитинства. Дітей, що не вміють ще ходити, треба частіше виносити на свіже повітря, аби вони могли бачити рідне небо, дерева, квіти, різних тварин. Все це залишається в дитячій душі, осяяне почуттями радості, і закладе основи любові до рідної природи. Виховані в повазі, юні громадяни України, котрі житимуть у третьому тисячолітті, мають бути позбавлені жорстокості, користолюбства, усвідомлювати, що святий обов’язок кожного – не завдати шкоди живому світові і тим самим поважати його Творця.
Гостинність – це прояв поваги.
«Входячи ж до оселі, вітайте її [кажучи: Мир цій оселі]. І якщо буде оселя гідна, хай прийде ваш мир на неї; якщо ж не буде гідною, ваш мир хай повернеться до вас. І як хто не прийме вас, не послухає ваших слів, то, виходячи з дому чи з того міста, обтрусіть порох з ваших ніг. Щиру правду кажу вам: легше буде землі Содомській і Гоморській у дні суду, ніж тому містові.» ( Матвія 10:12-15)
Тож гостинність або її відсутність завжди ведуть до певних наслідків. Через повагу до інших ми отримуємо нові можливості, пропозиції, відкриваємо для себе простір. Гостинність завжди обертається великим благословенням для того, хто її виявляє. Щоразу мир Божий, спокій та затишок приходять у його оселю. Адже в гостинності виявляється передусім повага до гостя. Звичайно, гості трапляються різні, але зміст самого принципу полягає в тому, чи схильне до гостинності ваше серце. Бо можна прийняти гостей, але в душі бути невдоволеним, не гостинним. «Будьте гостинні одне до одного без нарікань» ( 1 Петра 4:9). « Дбайте про те, щоб бути гостинними» ( Римлянам 12:13). Слово Боже зрозуміло навчає нас, щоб ми були завжди готовими виявити гостинність, мали необхідні речі для прийому гостей, вчилися відповідного етикету. В гостинності завжди є надбання. Я сміливо можу сказати про те, як багато одні люди втрачають у своєму житті, не виявляючи належної гостинності, а інші набувають – виявляючи її. Хочу нагадати одну цікаву біблійну історію, описану в книзі Буття,( 19 розділ). Там розповідається про Лота, який гостинно поставився до трьох чужинців, котрі, як виявилось пізніше, були ангелами. Саме завдяки їм він потім і врятував свою сім’ю від суду, що вчинив Бог над Содомом і Гоморрою. А коли б Лот повівся інакше, не виявив цієї гостинності, що було б із ним та його родиною? У житті Бог часто намагається дати відповідь на наші потреби через сторонніх людей, але ми не спроможні їх отримувати через брак гостинності.
Гостинність – це прояв поваги, який свідчить про наявність таких рис людської гідності, як вихованість, толерантність, готовність надати допомогу тощо. Часто трапляється, що на основі лише нашої особистої гостинності до когось, той може скласти уявлення про всіх жителів села, міста чи навіть цілого народу .
Закон любові – це повага.
Не існує справжньої любові без поваги. Таке почуття можна назвати лише пожадливістю, або егоїзмом.
Там де немає поваги – немає й захисту. Повага є гарантією захисту. Іншими словами, це можна сказати так: «Коли я тебе поважаю, то я ціную тебе і все, чим ти володієш. Я не зраджу тебе, не використаю, я не осоромлю тебе. Ти можеш розраховувати на мене…». Коли юнак по справжньому любить дівчину, то він буде захищати її невинність, її дівочу цноту. Він ніколи передчасно не буде спокушувати її й підштовхувати до сексуального зв’язку. Бо справжня любов неможлива без поваги.
Це ж саме можна сказати і про звичайну дружбу, чи партнерські стосунки. Якщо між людьми зникає повага, то незабаром слід очікувати в кращому випадку розриву взаємин, а в гіршому — чиєїсь зради.
Нагорода за повагу.
Справжня повага завжди передбачає нагороду за ту ціну, яка платиться при її вияві. Чому я підкреслив справжня? Бо повага може бути й фальшивою. Ставлення до людини, що зовні схоже на повагу, але побудоване на страху, вигоді,або вимушених обставинах не є повагою. Терпіти когось і поважати — це майже протилежні поняття. Справжня повага завжди ґрунтується на щирості й довірі.
Я хочу для вас розкрити ще один духовний закон: закон причини та наслідку, який спрацьовує за наявності поваги. Якщо ви виявляєте повагу до людини, то отримаєте вдячність чи нагороду тим даром, який вона має від Бога. Коли хочеш, аби люди тобі допомагали – щиро поважай їх. Так, не всі вони ідеальні, але знайдіть у них те, за що їх можна поважати. Перестань критикувати, ненавидіти, принижувати… Бо те ж саме отримаєш у відповідь, тільки в більших розмірах. Посієш щось лихе, недобре - отож таке й збереш. Це будуть гіркі плоди з твоєї життєвої ниви. Нерідко можна бачити, що до людини, яка комусь бажає зла, лихословить, обманює, дуже погано ставляться оточуючі. І навпаки. Людина щира, доброзичлива, чемна - зі своєї ниви пожинає взаємну любов та пошану інших. Добро породжує добро, а зло роз’єднує людей, руйнує їх душі. А тому всім нам треба замислитись: чим же засівати свою ниву, щоб пожинати добрі плоди?
Сьогодні є багато тих, хто скаржиться, що їх не люблять, не розуміють, не звертають на них уваги, не хочуть з ними приятелювати і т.д. Перестаньте бідкатись і нарікати, а почніть поважати тих людей, від яких хочете отримати увагу чи допомогу. Хочеш мати добрі стосунки з своїм начальником – поважай його. Хочеш отримувати від свого чоловіка чи жінки увагу – почни поважати .
Повага – завжди має високу вартість. Заплачена ціна за її вияв - визначає розмір нагороди.
Повагу слід заслужити
Кожна людина варта того, аби її поважали як мінімум хоча б за те, що вона є людиною. Але міра поваги зростає лише за певних умов. Хочеш отримати більшу повагу – живи і дій так, щоб її заслужити. Не можна змусити когось себе поважати. Люди здатні бути слухняними й робити певні речі через острах, але при цьому не мати до вас поваги. В очі усміхатися, а за спиною тримати камінь. Повагу потрібно заробити. Гідний спосіб здобути повагу – це досягти чогось у житті, бути людиною діла. Коли оточуючі, бачачи ваші здобутки, схилятимуть перед вами свою голову - це найкраща ознака заробленої поваги. Але найвірніший ключ до поваги та її передумова.--бути передусім порядною, високоморальною людиною.
Прислухаймось до відомих слів Матері Терези: «Люди часто бувають нерозумними, нелогічними й егоцентричними. Всеодно прощай їх. Якщо ти добрий, люди можуть звинуватити тебе в егоїстичних і прихованих мотивах. Все одно будь добрим. Якщо ти досягнеш успіху, то отримаєш кілька фальшивих друзів і кілька справжніх ворогів. Все одно досягай успіху. Якщо ти чесний і щирий --люди можуть тебе обманути.Все одно будь чесним та щирим.Те, на будівництво чого ти затратив роки, хтось може зруйнувати за одну мить. Все одно будуй. Якщо ти здобуваєш душевну рівновагу і щастя, це буде викликати заздрість. Все одно будь щасливим. Добро, що ти зробив сьогодні, люди часто забувають завтра. Все одно чини добро.»
Повага - це почуття прихильного ставлення, пошани, що в багатьох випадках грунтується на визнанні заслуг та високих позитивних якостей.
Не зловживайте повагою.
Якось подорожуючи Індією, я звернув увагу на те, що індуси ставляться з величезною повагою до представників білої раси,або, як вони кажуть, білих людей. Людина зі світлим кольором шкіри є для них неначе божество. Вона може всюди безперешкодно зайти і що захоче сфотографує. Для них є не аби якою радістю, відчути твій зустрічний погляд або побути поряд. При вході до магазину чи ресторану, вони неодмінно завжди схиляють голову, промовляючи до вас по англійськи : «Єс, сер», що по нашому значить «Так пане». Зіткнувшись із такою підкресленою повагою з боку місцевих мешканців , я навіть відчув величезну відповідальність за те, щоб несамохіть не переступити дозволену межу. Адже дуже легко можна зловживати повагою: (щось випросити, побажати забороненого, зайти на чужу територію, порушити чиїсь права і т.д.) Однак пам’ятай: тільки но ти почнеш використовувати повагу за для свого задоволення чи наживи – ти одразу ж починаєш її дуже швидко втрачати. Іноді свій авторитет доводиться здобувати роками, а втратити його в чиїхось очах можна за декілька хвилин. «Добре ім’я краще за пахучі мастила…» ( Єклесіаст 7:1). «Добре ім’я краще за велике багатство, й добра слава дорожча за золото і срібло» ( Притчі 22:1).
Бережіть здобуту вами повагу більше, аніж коштовності. Бо іноді її можна загубити раз і назавжди. У кращому випадку доведеться знову затратити безліч часу і зусиль , аби її повернути. Хто зна чи вистачить життя на такі експерименти?
Прочитано 7873 раза. Голосов 18. Средняя оценка: 4.56
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
