На початку ІІ століття, коли християнство перебувало у далеко несприятливих умовах через прояву ворожнечі з боку язичництва (фізичні гоніння, наговори), а також через різнодумства та єресі в середі самого християнства, котрі прийняли загрожуючи форми - народився новий літературний жанр, який отримав назву апологетика. Щоб захистити добре ім'я своєї релігії, котрим християни дуже цінували, вони почали звертатися до тогочасних влади та суспільства в творах, мета яких була доказати язичникам, що християни не несуть аніякої загрози для Римської імперії, і що гоніння проти них є несправедливістю. При цьому, захищаючись, християни намагались використовувати апології для розповсюдження своєї віри.
Юстин, прозваний Філософом, без сумніву є найвідомішим апологетом другого сторіччя. Він народився у давньому самарянському місті Сихем, однак не мав аж ніякого відношення до історичних мешканців Палестини. Це місто, спустошене під час іудейської війни, було знов збудоване імператором Флавієм Віспасіаном, і отримало нову назву - Флавія Неаполь, тобто "нове місто Флавія", І подібно іншим палестинським містам було заселене грецькими та римськими колоністами. Від одної з родин, належних до грецької колонії, походив Юстин. Батька його звали Пріском, діда - Вакхієм. Його батьки були настільки багаті, що зуміли надати йому повну по тим часам освіту.
З молодих років у Юстина з’явилося гаряче прагнення відшукати істину, і особливо його турбували питання щодо існування Бога, та суті людського життя. Язичництво в тогочаснім його стані розладу не мало нагоди вдовольнити спраги пізнання Божественного. Юнак звернувся до філософії, але й тут він переходив від однієї системи до іншої, не знаходячи того, що шукав. Скоріш за все, в пошуках істини він відправився у мандри, оскільки навряд чи в його рідному містечку знайшлися б люди, котрі поглиблено вивчали філософію. Юстин намагався навчатися мудрості у стоїків, перипатетиків та піфагорійців, але усюди зазнав незадоволення або невдачу. Нарешті він звернувся до філософії Платона, і йому здалося, що він знайшов те, що шукав. "Я... насолоджувався вченням Платона... - пише Юстин - ...вчення об ідеях окриляло мій розум; за короткий час я мріяв зробитися мудрим і в своєму безглузді сподівався досягнути споглядання Бога - цієї кінцевої мети філософії Платона".
Але несподівана подія повністю змінила життя Юстина. Юнак вже чимало знав про християн, і нерідко бачив їх мучення, які вони стійко витримували. Він ще тоді прийшов до висновку, що люди, які так стійко витримують тортури та зустрічають смерть не можуть бути рабами розпусти та насолоди. Той, хто любить грішні насолоди, не може с такою радістю відмовлятися від життя. Та насправді Юстин зрозумів їх вчення після раптової зустрічі.
Одного разу, у спокійному задумливому настрої, Юстин, бажаючи без перепон віддатися роздумам на самоті з собою, подалі від людей, попрямував на прогулянку біля моря. Наближаючись до улюбленого місця для міркувань він раптом побачив старця, до якого відчув симпатію. Вони почали розмову, і Юстин повідомив, що прийшов сюди заради філософських міркувань. Тоді його співбесідник почав доказувати, що існуючі філософські школи не спроможні дарувати людям справжнє щастя і не дають нагоди відчути Бога, а навпаки, заплутують людину у безлічі різноманітних теорій. Юстин, хоча й не відразу, погодився з старцем, і запитав: "Якому ж вчителю я можу довіритись, звідки чекати допомогу, якщо й у тих філософів немає істини?". Саме тоді він почув про священні книги християн і про їх основні переконання. Його літній співбесідник розповів чимало про християнську віру, і, можливо, Юстина вразило те, що з ним говорили на приємній і зрозумілій для нього мові філософів. Як би там не було, він свідчить, що "Раптово запалав в мені вогонь та наповнила мене любов до тих людей, що є друзі Христові; і розмірковуючи сам у собі про слова старця, я знайшов тільки тут істину та справжню філософію".
Хрещення Юстина відносять до 133 або 137 року, або взагалі до четвертого десятиліття другого століття. З прийняттям християнства для Юстина відкрився широкий простір для діяльності. Після довгих пошуків, знайшовши у християнстві світло Господньої істини та джерело душевного спокою, Юстин присвятив всі свої сили й пізнання на те, щоб і іншим стало відомим та досяжним вчення Христа. "Мені бажалось - каже він - щоб усі міркували так само як я та не відкидали вчення Спасителя, бо...воно доставляє найсолодший спокій для тих, хто займається їм". Також він часто виказує думку, що був би винним в злочинах язичників, котрі вони роблять через осліплення розуму, якщо б не намагався усіма способами ознайомити їх з христовою правдою .
Але, віддавшись усіма силами своєї души Євангелію, Юстин не припинив поважати філософію, не змінив і зовнішнього способу життя. Він і після хрещення не скинув філософської мантії, - не тому, звичайно, що хтів через це ухилитися від переслідувань. Сам Юстин каже, що "я ставлю собі у славу бути християнином і усіма силами намагаюся явитись таким перед усіма". Але філософська мантія, як відомий одяг мудреців, збуджувала увагу та полегшувала іншим доступ до Юстина заради спілкувань на релігійні та філософські теми. В той же час вона показувала, що він, зробившись християнином, не відмовився від любові до мудрості, але навпаки знайшов у християнстві нову найвищу мудрість.
Таким чином, за зовнішнім виглядом еллінський філософ, за переконаннями та діяльністю палаючий християнин, Юстин мандрував з Сходу на Захід через усю римську державу, щоб усюди розповсюджувати та стверджувати християнську віру. Без церковної посади, без постійного міста прибування , в вільному служінні Христу, він проповідував вчення Його, як мандрівний благовісник. Відомо, що він бував у Ефесі, де він мав філософську бесіду з іудеєм Трифоном та його єдиновірцями. В Римі він був два рази і значний час: тут він заснував християнське училище, можливо, для освіти служителів церкви. Одним з його учнів був відомий християнський діяч Татіан, і захоплена повага, з якою він згадує Юстина після його смерті свідкує про привабливість та силу впливу вчителя.
Але головне призвання та історичне значення Юстина складалося, за потребами того часу, в захисті християнства. Він усно та письмово вів боротьбу проти ворогів Церкви - іудеїв, язичників та єретиків. Іудеї, застарілі вороги християн, розповсюджували байки щодо їх аморальної поведінки. Юстин намагався показати їм безглуздя подібних дій і через книги пророків переконати в божественності Христа та його Нового заповіту. Основні аргументи щодо цього питання знаходяться у книзі Юстина "Розмова з іудеєм Трифоном".
Набагато сильнішими супротивниками християн були язичники, в оточені яких необхідно було боротися з нечесною політикою держави щодо християн, брехливими вигадками натовпу, гордістю та розумовим розтлінням людей освічених. Юстин у самому Римі безстрашно виступав у публічних змаганнях щодо християнської віри і розвіював наговори та насмішки натовпу. З його опонентів особливо відомий філософ цинічної школи Кресцент, на неосвіченість та аморальність котрого Юстин не одноразово вказував народу. Слова захисту він направив навіть до престолу римських імператорів у вигляді двох апологій. Нарешті серед християнської спільноти Юстин діяв проти єретичного гносіза. Він написав твір проти усіх єретиків, що були до нього, та проти Маркіона, з котрим він мав нагоду зустрічатися у Римі.
Така активна діяльність Юстина в боротьбі з ворогами християнства коштувала йому життя. Він сам це передбачав і писав у своїй другій апології : "Я очікую, що буду спійманий у намети ким-небудь з тих, кого я згадав (тобто філософів - опонентів), і повішений на древі, можливо, навіть, Кресцентом". Те, що Юстин засвідчив свою віру у Христа смертю мученика - в цьому переконують свідчення давніх вчителів та церковних істориків, та й само ім'я мученика, що дала йому християнська стародавність.
За спільними даними, Юстин прибув у Рим, де, як і усюди, повністю присвятив себе служінню. Невідомо, чи саме Кресцент зробив на нього донос, чи хтось інший, але Юстин і з ним ще п'ятеро християн були заарештовані та приведені до міського префекта Рустика. Коли останній спитав Іустіна про його переконання, то він відповів "я намагався познайомитись з усіма системами філософії, але врешті схилився до істинного вчення християн, хоча воно не користується пошаною людей, що сповідують брехливі ідеї". На питання про сутність християнського вчення, Юстин в простих, але сильних словах висловив його. "Віруємо у єдиного Бога, котрий є з початку Творець усього творіння, баченого та не баченого, - та у Господа Ісуса Христа Сина Божого".
Префект врешті решт спитав Юстина, чи він християнин, на що той відповів "Так, християнин". Префект намагався налякати підсудних тортурами, і врешті решт наказав принести жертви язичницьким богам. Вони відмовились і на останню загрозу Юстин відповів "Наше гаряче бажання постраждати за Господа нашого Ісуса Христа, бо це дарує нам спасіння та сміливість на страшному суді нашого Володаря та Рятівника". "Роби що хочеш - підтримали його друзі — ми християни і жертви ідолам не приносимо". Після цього, за відмову принести жертви богам та непослух наказу імператора, Юстина та його друзів били та відрубали їм голови. Смерть Юстина датується 166 роком.
За словами Євсевія Памфіла Юстин "залишив нам дуже багато корисніших пам'яток розуму освіченого..." Як високо цінувалися його твори, це показують відгуки про нього церковних письменників того часу. Але пошана, котрою користувався Юстин у церкві, не врятувала багатьох його творів від загибелі. З них деякі відомі лише за назвою, і такі твори як "Про душу", "Проти еллінів"(де він докладно розмірковує про суперечні питання між християнським вченням та грецькою філософією) і книга "Проти єресей" назавжди втрачені для нащадків. З іншого боку відомість Юстина була причиною того, що в пізніший час твори невідомих авторів навмисно або ненавмисно приписувались Юстину та розповсюджувались та видавались під його ім'ям. Твори, що дійшли до нас з безсумнівними ознаками своєї подібності, це перша та друга апології та "Діалог з іудеєм Трифоном".
Перша, або велика апологія відноситься до періоду царювання імператора Антоніна Благочестивого (138-161 р.), друга, в роки правління Марка Аврелія. Приводом до їх написання були страти християн в різних областях імперії без усякої вини, просто за ім'я християн (у другій апології Юстин докладно змальовує систему доносів на християн та їх звинувачень на конкретному прикладі). При усіх високих гуманістичних якостях, про які свідчать історики і саме ім'я "благочестивого", Антонін не мав нагоди перешкодити тому, щоб в окремих районах з боку правителів або фанатичного натовпу не були проведені жорстокі гоніння проти християн. Марк Аврелій, за свідченням істориків, був навіть ініціатором гонінь. Такі гоніння не одноразово траплялись під час Юстина, і, перебуваючи у Римі, він написав свою апологію з метою показати несправедливість суду і переслідувань християн за одне ім'я, і, якщо б імператори та можновладці до нього прислухались, взагалі покласти їм край.
Хоча ці апології є трохи не першою спробою справжнього християнського богослов'я, хоча всі думки та доводи викладаються не дуже логічно і послідовно, і іноді в досить різкій формі, але вони відіграли серйозну роль в справі апологетики християнства, сучасні Юстину письменники свідчать про це. Не дивлячись на різкість, коли мова йде про несправедливість з боку влади, і перша, і друга апології дихають любов'ю та пошаною до людей, в них не відчувається неприязні до гонителів християнства, і усюди присутні тверезі, розумні доводи та роздуми. Не просте виконання християнського обов'язку захищати своїх єдиновірців, а саме любов до гонителів відчувається у цих творах. Те ж саме можна сказати про "Діалог з іудеєм Трифоном". Не дивлячись на численні образи, що вчинили іудеї християнам на той час, не зважаючи на те, що Юстин не приховує гостроту проблеми та протистояння (наприклад, він прямо каже Трифону, що євреї не вбивають зараз християн тільки через те, що не мають для цього нагоди), тон діалогу сповнений пошани до опонента. Іудеї не чують від філософа - християнина злої критики, притаманної більш пізнішим періодам, він лише намагається відкрити їм істину щодо Христа та християнського вчення. Навіть Едвард Гібон, що критично ставився до християнства в загалі, за поважний та миролюбний тон Юстинових творів надає до його титулів "філософ та мученик" ще й титул "милосердний" і пише про його добре серце.
Чимало дослідників вважають, що саме в особі Юстина християнство вперше зустрілося з вченням Платона, використовуючи останнє для апологетичних цілей. Важливо пам’ятати, що Юстин, хоч і був прозваний Філософом, насамперед був богословом, для котрого найпершим авторитетом було Боже Об’явлення, виражене у книгах Старого Заповіту та вченні Ісуса Христа, а не філософські міркування. Але його підхід до християнства як до єдиної правдивої філософії наказував йому шукати пов’язання між об’явленою і розумом пізнаною правдою, між вірою і розумом. При цьому він перший взявся також уводити в наукове розглядання християнської віри термінологію і категорії грецької філософії.
Юстин, ставши християнином, продовжував (на відміну від багатьох новонавернених того часу) захоплюватися вченням Платона, так, що іноді його навіть називають першим християнином – платоніком. Він дуже часто цитує Платона (набагато частіше, ніж будь якого іншого класичного автора) і запевняє у своїй Першій апології, що Платон читав книги Мойсея, і саме тому у своєму вченні був настільки близький до християнських поглядів.
Такі погляди Юстина можуть виглядати наївними в очах сучасного дослідника, але неможна заперечити, що Платонічна філософія в певних аспектах схожа на християнську. Вона має духовний та ідеалістичний характер, стверджуючи першість духа над матерією, вічних ідей – над усіма тимчасовими явищами. Крім цього платонізм вміщає в собі вчення про безсмертність душі, а також про Бога, який є початком, серединою і кінцем всіх речей. Платонічна етика теж подібна до християнської, оскільки вчить про нагороду або кару, що людина отримує за свої вчинки при житті та після смерті. Платонізм дуже часто мав стимулюючий та здоровий вплив на розум людини, оскільки відволікав його від земної суєти і направляв на споглядання вічної істини, краси та добра. Тож не дивно, що для Юстина Філософа (як пізніше і для багатьох інших визначних вчителів церкви) Платон став вчителем, що привів їх до пізнання Христа, і що Юстин використовував думки Платона у богословських роздумах та апологетиці.
При розгляданні філософських поглядів Юстина у контексті їх пов’язаності з платонізмом дуже важливим є його вчення про Вічний Логос.
Це вчення – найзначніше у його філософській спадщині; воно являє своєрідний міст, що поєднує язичницьку філософію та християнство. Це центральна ідея його філософського богослов’я. Базуючись на творах Платона та Філона Олександрійського (що, як відомо, намагався поєднати релігійне вчення юдеїв з платонізмом), а також аналізуючи початок Євангелії від Івана, він не тільки розвинув вчення про Слово – Логос, але й надав йому суто християнський вираз. Для Юстина Логос – це предвічний, абсолютний, особистий розум, а Христос – його втілення, Логос втілений. Все, що розумно, має християнський характер, і все християнське розумно. Логос обдарував усіх людей розумом та волею, і ці якості не були втрачені при гріхопадінні. Перед втіленням Логос розсіяв зерна правди не тільки серед юдеїв, але й серед греків та варварів, особливо серед філософів та поетів, яких можна було назвати язичницькими пророками. Тобто ті, хто жив розумно і чеснотливо, підкорюючись цьому підготовчому світлу, були християнами по суті, хай і не по назві. Ті ж, хто жив нерозумно, були ворогами Христа. Отже, філософ Сократ був християнином так само як і Авраам, хоча й не знав про це.
Таким чином християнство пронизує усю історію людства, і християнська віра – старовинна та правдива (цей аргумент Юстин використовував проти тих, хто закидав християнам, що вони виникли нещодавно). Все, що було скоєно дурного, було скоєне проти Слова (тобто, проти Христа та Бога), а кожний добрий вчинок був скоєний безпосередньо Словом. І тому все, що колись було сказано філософами та поетами правдиво, належить християнам. Якщо Сократ зусиллями розуму відкрив певні правди щодо Бога, то зробив він це завдяки посіяному у ньому насінню Слова, отже Сократ частково знав Христа і може вважатися його учнем. І то саме можна сказати про кожного язичницького філософа чи поета, котрий щиро шукав правду, тим самим служачи Логосу – Христу, навіть не здогадуючись про його існування. Але при цьому не треба забувати, що християнське Об’явлення – це кульмінаційний пункт Божого Об’явлення, що має той самий вік, що й людство. Тільки християнство є правдивою і бездоганною філософією.
Роблячи підсумки можна сміливо говорити про те що Юстин був одним з перших хто почав використовувати філософію для захисту та розповсюдження християнства. Завдяки йому відбулася «зустріч християнства з Платоном», а позиція Юстина стосовно платонізму та античній філософії взагалі сприяла розвитку християнської думки та вивела її на новий рівень.
Отже, своїм життям, працею, творами та смертю, Юстин Філософ зарекомендував себе як щиро віруюча та гуманна людина. Окрім його особистих послуг, окрім його мужності треба відзначити, що він був одним із перших християн — інтелектуалів, про що свідчить його прізвисько — філософ. Він перший, не відмовляючись від світської філософії, навпаки вказує на її користь, і християнство для нього, це насамперед - найкраща та бездоганна філософія. Таким чином Юстин не намагався поглиблювати конфлікт між світом та християнством, він намагався на мові інтелігенції довести, що прийняття християнства, це єдиний вірний шлях до оволодіння справжньою мудрістю, яка дарує спокій на серці та праведність у повсякденному житті.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Ученье - свет, а поучения - конец света. - ирина дахно Ученость, как таковая, сама по себе есть нечто безличное. Для благородной души она может быть добавлением очень полезным, для какой-нибудь иной - вредоносным и пагубным. Вернее было бы сказать, что она вещь драгоценная для того, кто умеет ею пользоваться.
