Для ТЕБЯ - христианская газета

Врятована Господом
Проза

Начало О нас Статьи Христианское творчество Форум Чат Каталог-рейтинг
Начало | Поиск | Статьи | Отзывы | Газета | Христианские стихи, проза, проповеди | WWW-рейтинг | Форум | Чат
 


 Новая рубрика "Статья в газету": напиши статью - получи гонорар!

Новости Христианского творчества в формате RSS 2.0 Все рубрики [авторы]: Проза [а] Поэзия [а] Для детей [а] Драматургия [а] -- Статья в газету!
Публицистика [а] Проповеди [а] Теология [а] Свидетельство [а] Крик души [а] - Конкурс!
Найти Авторам: правила | регистрация | вход

[ ! ]    версия для печати

Врятована Господом



Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать
Матвія 5:6

Не до тихого спокійного меланхолійного Дніпра – до бурхливо, повноводного Рейну підбігла низенька, чорнява Агнеса Вивезена. Холоднючий, пронизливий вітрюган, крутячи в повітрі перші сніжинки, продував її в тонюсіньке стареньке шовкове платтячко. Та не про теплий кожух, не про те, як вберегти своє тіло від застуди, турбувалася дівчина, Вона. ніби не відчувала лютої стужі; не звертала уваги на те, що відбувається навкруг неї.

Юнка давно все обдумала, хтозна-коли все вирішила. Спинившись край крутого берега, згадала матусю й сестричку, що зостались десь там -у далекій Україні, окупованій гітлерівськими військами. Вона востаннє напівсвідомо, механічно розгорнула «Псалтир» . Востаннє хтіла прочитати п’ятдесятий «покаляний» псалом. Але сльози, гіркі, полинові сльози туманом застели її волошкові очі.

Плачучи, згорьована українка почала щиро, мов зі своїм найближчим другом, почала розмовляти з Господом:

"O, mein God! Авве Отче! Батюшки (православні й їхні лютеранські), ніби, зговорившись, в один голос вчать: “Самогубці, прямуючи в пекло, Царства Божого не наслідують!” Але я знаю, всім своїм єством чомусь твердо переконана: Боже, Ти – Суддя Праведний. Ти, той, хто звідує найпотаємніші глибини людських сердець. Чи не простиш, чи ти не зрозумієш мене, малесеньку беззахисну комашку, в цій чужій країні, в цьому величезному світі? Хіба Ти, Господи, не бачиш: дати драпака—безглуздо? Спіймавши—
мене запроторять у трудовий концтабір. А там, звісно, ще гірше ніж тут, на собачо-ланцюжковій волі. У мене ж сили і так—мов у Дюймовочки. Гос-по-ди, Ти видиш: іде війна. І кінця краю їй поки що, на жаль, невидно. Совіти в кровавих боях—десь там на сході…(Власне, хіба ж воно дивно? Чи ми, волелюбні слов'яни,--французи, щоб не вчинити гідного опору?) А я (худесенька, тонесенька стала, мов трісочка) з голодом нидію-мучуся.. Красти-їсти потайки потрішечки, так, щоб моя господиня-німкеня не помітила—
Совість не дозволяє. Та й то! Невже мене врятують ті такі жадані поцуплені крихти, через які можна, “ох, як ще й можна” загриміти в Освенцен? Тим паче, моя пані, неначе зовсім сказилася, точно, скрупульозно аж до одуріння, виконуючи “священний циркуляр” свого шефа-коханця. Особливо стало нестерпно тепер, коли вона отримала з фронту похоронку на сина – мого ровесника. Дивиться на мене своїми чорними ненависними очима. Здається, ось зараз кинеться на тебе, і, мов тигриця, розірве на шматки, неначе це я
його…. Хоча! Як жінка жінці,я їйспівчуваю. Розумію.Хіба[вїїнещаснихочах] тоєсправедливо:годувати мене, щоб я мала майбутнє? Чи не спокусилася б я помстися за свою дитину, коли була б на її місці? Хіба можливо це передбачити? Ой, горечко тай годі! Ба, як вміло, як справно, мов на кораблі рабамигалерниками, шайтан скеровує засліпленим Гітлером та Сталіним! Він бо прагне всіх “вбити, знищити,погубити.” Ось і зараз він, нахабно зазираючи мені в вічі, злорадно хіхікає паскуда: “Ну, що? Моя взяла?”
Е, ні, люцифере! Ти не здолав мене: просто я сама не хочу повільно згасати в муках. Навіщо терпіти те, від чого можна так легко позбутися? Декілька хвилин – і все… Ніяких мук, жодних страждань! Я врешті-решт
вийду з цього зачарованого кола!»

Агнеса гадала, що вона тут на чужині, в Німеччині, не виживе. Вивезена впала у відчай. Ні, не жити – мовШевченковій нещасній Катерині, їй бажалося зараз втопитися, вкоротити собі віку.

Наважившись, юнка стрибнула “у свій такий жаданий порятунок”. Пірнула в воді раз, другий, третій…. Однак бурхлива повноводна ріка, відносячи все далі-далі її від берега, ніби підкоряючись якійсь
всемогутній волі, немовби сама жаліючи бажаючу навіки спочити на дні, здавалося, навідріз відмовилась прийняти легесеньке тіло панянки…тіло панянки…

–Ви-лазь! Ви-лазь! Ти по-ба-чиш ще ону-ків своїх. Я ви-ве-ду тебе зві-д-си. Не зав-ж-ди так бу-де,як єзараз
бу-де,--раптом невтонулій їй чітко вчувся тихий, ніжний, владний поклик

Агнеса ніколи нічого подібного не чула. Проте в ньому було скільки отчої любові, що віруюча втямила:
це глас Божий, який ні з яким іншим тембромii не переплутаєш, навіть якщо ти ніколи ніде його не чув.

“Ага! Я ще необхідна Господу на цій землі. Я потрібна своїм ще не народженим діткам,”—ледве-ледве, мов
щойно спросоння, зметикувала та, що ще мить тому хотіла втопитися, розпрощатися з білим світом, а тепер
схотіла жити, ніби раптом серед темряви загорілось світло.

«Боже, «воля твоя є блага та досконала». Але ж… Як мені вибратися з цієї річки, яка всмоктала на своє дно,
либонь, не одну таку, як я? Го-спо-ди, я ж плавати не вмію.»

«А втім! Хіба ж Ти, Владико, мов той лукавий пройдисвіт, щоб говорити неправду? Чи вже ж, коли Ти,
Творець неба і землі, всього видимого і невидимого, звелів «Най буде світло,» невже не стався ясен день?»

Юна християнка знала: «віра без діл мертва». Вона зробила руками рух, другий…Невідомо звідки неподалік з'явився пароплав, і велика хвиля, що пішла від нього, винесла її до ще раніше такого
ненависного, пекельного, а тепер такого бажаного для неї узбережжя.

…Не утоплена, не русалка -врятована Господом, викараскавшись з води знесиленою, лігши на задубілий пісок, знепритомніла… Тут так і знайшов її старенький ґазда-фермер, котрий мешкав у тому ж таки
німецькому селі..
.

Ще понад три роки вбивала, калічила людей війна. Ще понад три роки копирсала вилами гній Агнеса Вивезена в хліву цього добродія. Та, маючи хліб та чорну бруднющу робу, дівчина немов не помічала свого рабського становища. Вона, живучи вірою , уявляла собі молодого, високого, кремезного нареченого, котрий веде під вінець її, гарненько вбрану в білосніжне… Що таке тимчасові, дочасні страждання наші, порівняно з тою благодаттю, яку Господь явить нам у подальшому житті земному і в Царстві Райському Своєму?


Світлій пам'яті своїй бабусі, М. П. Папуші, присвячую.
Саша Беличенко

Об авторе все произведения автора >>>

Беличенко Саша., Киев. Украина

г. Киев. ул Голосевская 57
(церковь "Филлальфия"
e-mail автора: bmg7@ukr.net

 
Прочитано 2150 раз. Голосов 3. Средняя оценка: 4.33
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы, замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Отзывы читателей об этой статье Написать отзыв Форум
Отзывов пока не было.
Мы будем вам признательны, если вы оставите свой отзыв об этом произведении.
читайте в разделе Проза обратите внимание

Город твоей мечты 15 -16 - Павел Сильчев

19.Моя жизнь. Часть 10. Нафиса. - Наталия Маркова

Первый снег - Тихонова Марина
Ура! рассказ занял второе место на одном из литературных конкурсов:)

>>> Все произведения раздела Проза >>>

Поэзия :
Умение слушать - Богданова Наталья

Поэзия :
Путь Голгофы начался в раю... - Ирина Чепелюк

Поэзия :
Искупаюсь в небе голубом - Галина Мерзлякова

 
Назад | Христианское творчество: все разделы | Раздел Проза
www.ForU.ru - (c) Христианская газета Для ТЕБЯ 1998-2012 - , тел.: +38 068 478 92 77
  Каталог христианских сайтов Для ТЕБЯ


Рамочка.ру - лучшее средство опубликовать фотки в сети!

Надежный хостинг: CPanel + php5 + MySQL5 от $1.95 Hosting





Маранафа - Библия, каталог сайтов, христианский чат, форум

Rambler's Top100
Яндекс цитирования

Rambler's Top100