В вересневий погожий день народилася ти, Руслано.
Двічі кращим отой став день, бо родилась дитинка ждана.
Ти міцніла усе, росла – милувались батьки тобою,
Немов квітка в саду цвіла, мов берізка у чистім полі.
Безтурботне дитинство йшло, відлітали роки, мов птахи.
Усе добре, здалось, було б, але раптом не стало мами…
Співчуваю… та що слова? Заболіло, але чи в серці?
Моя ж мама ще є жива, щоб відкрити до хати дверці.
… Гартувало життя, вело, з кожним днем виробляло мужність.
Швидко, швидко дитинство пройшло, повернули роки у юність.
Тут відкрився безмежний світ, простяглися безмежні «ниви»,
Вибираєш як жити слід: що робить, говорить, де ходити.
Кожен день робиш вибір свій, не лукав же сама з собою.
Вірний шлях є, повір, один. Він, як й інший – перед тобою.
Чи повіриш мені чи ні – я повинна сказать про Бога.
В Ньому знайдеш усе в житті, - роздивись в Ньому Друга свого!
В день прекрасний, у двадцять три, я бажаю того для тебе,
Що схотіла б в житті собі, а щось меншого – ні, не треба.
Хай, Руслано, в твоїм житті обминають тебе нещастя,
Хай не стрінуться люди злі, а лиш ті, що несуть гараздя.
Хай у серці любов живе, щоб ти вміла усіх любити,
Щоби кожен, хто в дім твій ввійде – захотів би у ньому жити.
Хай ніколи у домі твоїм не забракне достаток хліба,
Щоб раділа здоров’ям своїм, і хотіла все жити й жити.
Щирих друзів, які б в житті у тяжку для тебе хвилину,
Були б швидкі подати тобі свою поміч, в ділах невпинну.
Ще бажаю іти до мети – у чудові, прекрасні далі,
А в не знати куди – не йди, бо це може буть шлях в провалля.
Віри в серці бажаю теж, з нею зможеш усе здолати,
А страху хай не буде, все ж – він лиш може з путі збивати.
Пам’ятай, що любов – дає, научися ти віддавати
Все найкраще, що в тебе є, - потім зможеш його зібрати.
Не забудь, що рідня – рідня, це не в змозі хтось зруйнувати,
Лиш образи й їдкі слова можуть ближнім біль завдавати.
Щоб не сталось - стремись в перід, не опущуй в безсиллі «крила»,
Хоч життя не легкий політ, пам’ятай – в Бозі людська сила!
|
