Я думаю ми всі не дорастаємо до тої повноти свободи, про яку писав Апостол Павло, яку нам дарував Своєю Хресної Мукою Христос.
Я ось маю прив’язаність до цієї жінки. І коли починаю говорити про це “віруючим”, то вони починають говорити, що я обрав замість Живого спілкування з Богом одну єдину жінку. І я ніколи не говорив, що це не так. Не приховував цієї своє пристрасті. Саме так розуміли отці пустелі та Церкви проблему гріховних прив’язаностей, коли замість того, щоб поклонятися Одному Богу, ми обираємо щось собі за бога.
Але ситуація так насправді набагато складніша. Ми усі люди Старого Завіту. Нам до Нового ще так далеко, що куди там. Чогось протестанти та харизматична обнова, тобто єретики, говорять про те, що варто відкритися на Бога, на Його Любов, зрозуміти історію свого життя і — все! Ти будеш звільнений від усього зайвого. Але це насправді не так. Бог дарував нам свободу. Саме дарував, а не дав. Ми можемо її прийняти, а можемо відкинути. Вибір за нами. Ось тільки проблематика цього вибору набагато складніша на перший погляд ніж нам спочатку здається.
Дуже часто так буває, що ми буваємо захоплені благодаттю Христа, такій собі період закоханості. Коли і заповіді легко виконувати і Божі постанови не зустрічають в нас жодної протидії. Але хто живе справжнім духовним життям знає, що такій період швидко минає. Ось вона була така гарна, цікава і ти був готовий на все заради неї. Але ось проходить час і ти починаєш бачити в ній недоліки і слабкості. І ти зі здивуванням починаєш навіть думати про те, що ця людина, яку ти так любив колись, змінилася і ти її тепер не любиш.
Мені здається, що тут все в цій “першій” благодаті, яка минає. Минає все. І закоханість проходить. І віра починає зникати. І тоді ми починаємо бунтуватися. Вимагати чогось невідомо від кого. А таким саме і є життя. І саме такими і є духовне життя. Це є боротьба, а не казка. Важко вірити, хто це заперечує зовсім нічого не знає про Євангеліє і певно читав Святе Письмо через рядки. Придумав собі таку казку і дивується чому вона не співпадає з реальним життям! Ну, як так тут написано! І тоді починаються ці претензії до Бога. Переписування цитат про зцілення і так далі. Все це походить з того, що ми неправильно розуміємо Євангеліє. Натягуємо на Нього свої мрії і прагнення. Хочемо свого, омріяного і придуманого щастя. А все насправді не так! Ось тому коли пиходять проблеми ми так легко заламуємося, бо так і не зрозуміли ані Христа, ані того, чому Він нас вчив.
І цю боротьбу ми також бачимо і в Христі. Він не хоче помирати. Він не хоче страждати, йти на Хрест. Це все цілком зрозуміло з людської точку зору, тому ми десь просто не приймаємо свою людяність, свої обмеження і недоліки.
Чому ж Бог справді не чинить так, як нам хочеться? Чому не зникають спокуси? Чому замість того, щоб дарувати нам повну свободу, ми маємо за неї боротися? Чому в нас не зникають ці прив’язаності чи пак страсті? Чому наше серце горнеться до чогось матеріального і тілесного і нам важко йти вгору до Неба?
Мені здається, що головна річ якої нам вчить Христос це покора. Покайтеся і віруйте в Євангеліє. Покаяння це повна переміна мого життя, моїх думок і бачень. Я визнаю, що так як я жив до цього було неправильно. Я щось робив, а воно було не таким, як мало бути. Я прагнув слави, влади, грошей — а цього прагнути не треба було. Я хтів спокою, щастя і задоволень, але шукав їх не там де треба. Я думав, що щастя в грошах і задоволеннях, а це було невірно. Таким чином я відмовляюся від себе самого, від своїх планів і своїх думок про життя. Я не відмовляюся покладатися на свій розум, якій мені диктує як мені жити. А друга, що я маю почати вірити. Ніде не написано, що я маю почати жити чи щось там виконувати. Я маю вірити. Саме про це так сильно говорить Автор послання до євреїв. Саме віра є головною рушійною силою, яка діє в житті християнина. Це вже значить, що я не є головним. Не я через віру отримує те, що хочу від Бога, так наче віра дає мені відкритий доступ в магазин Божої Всемогутності, а навпаки — я стаю перед Ним як раб, як слуга, як син, якій хоче виконувати Волю Батька.
А то виходить, що мені щось треба, а віра дає мені. І виходять такі дурниці про те, що Бог нам обіцяв життя без хвороб, здоров’я, гроші та багатства. Для чого тоді взагалі Вічне Життя, якщо можна тут добре жити? І ось трапляється несподіванка — наприклад, рак. І починається криза віри. Бо ця віра була збудована не на правильних підвалинах. Тому саме роздумування про віру, про Євангеліє і сенсом цієї фрази “віруйте в Євангеліє”. Не в свої мрії. Не в свої прагнення. Не на них будуймо наше життя, а на тому, що нам сказав Христос. Саме з такими прагненнями ми маємо підходити до Євангелія. Я не знаю — я хочу дізнати. Я не розумію — має бути Хтось хто навчить мене. Я маю стати учнем.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Праведник цветет, как пальма. - Сергей Сгибнев Думаю, что не просто, оказавшись в трудном положении, продолжать жить беззаботно улыбаясь. По крайней мере мне это не удалось... Но зато, когда "тьма рассеялась" благословение, полученное за это время, трудно переоценить. Может кому-то эти строки будут полезны... Все это - жизнь. И все это - практическое применение Библии. Слава Богу, что Он учит понимать Его истину и доверять Ему все больше и больше!
