Для ТЕБЯ - христианская газета

Богородиця: протестанти
Публицистика

Начало О нас Статьи Христианское творчество Форум Чат Каталог-рейтинг
Начало | Поиск | Статьи | Отзывы | Газета | Христианские стихи, проза, проповеди | WWW-рейтинг | Форум | Чат
 


 Новая рубрика "Статья в газету": напиши статью - получи гонорар!

Новости Христианского творчества в формате RSS 2.0 Все рубрики [авторы]: Проза [а] Поэзия [а] Для детей [а] Драматургия [а] -- Статья в газету!
Публицистика [а] Проповеди [а] Теология [а] Свидетельство [а] Крик души [а] - Конкурс!
Найти Авторам: правила | регистрация | вход

[ ! ]    версия для печати

Богородиця: протестанти


У всіх цих спорах з протестантами, я не буду приховувати, що і мене мучає ця спокуса відкинути все те, що є на їхню думку зайвим. Справді для чого є потрібна Марія і святі? Хіба не праві вони в тому, що вони ніби повернулися до справжньої чистоти первісного християнства? Для цього це все? І так, як і тепер Церква стоїть перед спокусою все погодити, прийняти сучасний розвиток людства і змиритися з тим, що тепер людина є секулярна і треба змінити обряд і саме значення Богослужіння. Треба якось жити в цьому світі. І так, як з самого початку Свого існування Церква виходила переможницею від зустрічі зі світом еллінізму, потім у часи Середньовіччя у боротьбі за владу, так і тепер я вірю, що Церква переможе секуляризм і психологію, та вийде збагачена новими дарами від Святого Духа у нову еру проповіді та євангелізації.
Для мене самого усі ці закиди є можливістю поглибити свою віру, повернутися у минуле і зрозуміти ті скарби, які ми маємо тепер у Церкві. Те, за що боролися Отці Церкви, ми отримали дарма. І так, як Україна отримала свою незалежність майже дарма, потім мала зрозуміти ціну справжньої свободи у Революції та війні, так мені здається і ми тепер маємо зрозуміти значення Церкви, Таїнств. Інакше нас чекає повне завалення у релятивізм та протестантизм, таке собі збіднення християнства. А можливі і крайні збочення такі, як матеріалізм чи наприклад сектанство. Якщо ми не обираємо справжнє, то одразу приходить якась дурня і цим займає наш розум і мотивацію для вчинків.
Якщо ми не несемо живі квіти на кладовище, не розуміємо значення молитви, яка походить з любові, приходить ця культура алкоголю та гуми, і ми вже не знаємо для чого ми це робимо. Лише справжнє може нас вберегти від банальщини та порожнечі. Лише, коли ми відкриваємося на любов, то можемо впевнено йти дорогами світу, люблячи грішників і служачи слабким. Коли нема любові, яка походить від Святого Духа, то ми легко впадає у штучність, штучність віри, штучність культури, штучність традиції.
Бо попри усі свої намагання, протестанти так і не змогли втекти від усього людського. Вони не змогли створити “чистої” релігійності. Місце для поклоніння вони відвели для Слова Божого. Замість символіки, вони намагалися вести щось зі Святого Письма. Людина не може жити у порожньому середовищі. Вона потребує того, щоб обжитися і врешті-решт для того, щоб Комусь поклонятися. Відкидання Традиції Церкви призвело до порожнечі, яку вони так і не змогли наповнити. А на тому, щоб критикувати Церкву, далеко не виїдеш. Люди потребують чітких правил і приписів. Вони надто швидко втомлюються від боротьби. Створити штучну воюючу Церкву, їм так і не вдалося. Тому в них з’явилися “свої” символи і культи.

Але для мене головною проблемою є саме розуміння, що Церква пішла хибним шляхом. Так наче Дух Її не вів! При цьому вони чогось зробили цікавий вибір. Вони прийняли і залишили плоди богословських спорів щодо Трійці та природи Христа, але відкинули що з цього виникає. Бо на жаль ніде з самого Святого Письма не випливає розуміння Трійці, яке ще нас єднає. Так само і розуміння Самої Церкви, Її сутності було зруйновано. На заміну Богові прийшло Святе Письмо, яке протиставили ієрархії. Слово стало основним критерієм, а трактувати Його зміг кожний, як йому заманеться.
До чого це привело ми бачимо по тій різноманітності рухів, які виникли після Реформації. Бо кожний розуміє Слово по-своєму, і якщо відкинути Церкву як ієрархію, то нічого окрім хаосу не мого і виникнути.
Тому повертатися треба до джерел. Але саме тут протестанти і виявляють свою природу: вони не хочуть. Ми залишаємося лише Святе Письмо, усе інше ви придумали. Намагання з нашого боку довести, що ми залишаємося вірні Слову Божому ні до чого не привели. Бо з одного боку важко прийняти, якщо нема такого бажання. А з другого треба признати і не приховувати, що Церква пішла Своїм шляхом. Ми не просто змінити догмати, як комусь здається. Ми поглибили те, що мали. Але ми пішли далі. Ми не залишилися на букві Святого Писання.
І тому сам принцип “лише Слово” не може бути застосованим. Святе Письмо не відповідає на багато дрібних питань, з якими ми тепер зустрічаємося. У часи Нового Завіту не існувало таких технічних можливостей, ніхто не збирався замінити людиною роботами. Люди жили в іншому світі, до якого ми не можемо так просто повернутися. Ми не можемо відкинути дві тисячі історії, в якій жили наші предки. Ми не можемо повернутися у перше століття.
Мені здається, що за цим безперечно стоїть Божа Воля. Бог дозволяє нам розвиватися. Те, що сказав Ніцше не могло бути визнане у третьому столітті. Те, що ми тепер маємо зовсім далеке від античного світу. І саме це мені здається не розуміють лідери церковних спільнот протестантизму. У світі починається справжня боротьба з християнством, якої не було з часів Римської Імперії. І хоча ніби комунізм відступив, та починається справжнє охолодження любові. І коли Церква не буде єдиною, то буде те саме, що і було з Київською Руссю. Коли прийшли монголи, то не було єдності і Орда поглинула Русь. Так і тепер від нас залежить чи ми будемо єдині у боротьбі зі злом, чи Бог знову залишить святий останок, з якого потім відродить Свою Церкву по всьому світі. Від нас залежить як саме ми будемо рухатися. Знаючи з Історії, то нічого з цього не буде. Протестанти кануть у небуття, Церква залишиться, бо Христос є Її силою. Але скільки при цьому втратить віру?
І тепер, коли у мене є вибір говорити, що все добре чи говорити правду, я обираю останнє. Бо я боюся. Боюся того, що Господь з мене спитає. Спитає як я свідчив про правду, яку пізнав. І мені насправді байдуже, що від мене відвернуться люди, що мене не будуть слухати чи чути. Мені все одно. Бо по-перше мені нема чого втрачати. А по-друге час усе одно минає. І якщо не говорити це тепер, то потім буде говорити непотрібно.

То для чого ми шануємо Марію? Чому ми приділяємо таку увагу святим? Чому в нас не тільки Ісус? Чому ми молимося не своїми словами, а тим, що нам залишили інші? Чому ми маємо Традицію, яка для нас має таку ж саму вартість, як і Святе Письмо?
Бо по-перше, ми віримо в Святу Церкву. Ми віримо в те, що Бог не просто так залишив Її на землі. Вона має якусь мету. Ми маємо свідчити. Але ця проповідь не полягає в тому, щоб роздати усім по Євангелію з Псалтирем і сказати, що кожний має вільний доступ до Бога. Проповідь полягає в тому, щоб зробити учнями, змінити думку. Щоб людина усвідомила, що все, що вона знає насправді не має ніякого значення. Що все, що ми не робили, все, що не думали, не принесло нам потрібного. Маємо усвідомити, що ми потребуємо Бога. Що Він є Тим, Хто може нас спасти. Від нас же залежить чи будемо ми Його слухатися чи будемо робити те, що нам заманеться.
Таким чином я знову повертаюся до покори, до простих і розуміння життя такого, яким воно є насправді. Ми живемо в умовах, де панує смерть і несправедливість. Де хвороби калічать наше життя і не дозволяють радіти. Ми жити так, наче ми вже на Небі. Не плутати надію з дійсністю, але розуміти справжню реальність. А вона є така, яка дуже сильно відрізняється з тим, що нам обіцяв Бог у Євангелії.
Це певно сама головна трудність проповіді. Хоча Євангеліє говорить про перемогу, ми ніде не бачимо слідів цієї перемоги. Для того, щоб лікуватися потрібні гроші. Для того, щоб добитися справедливості, треба іноді покласти життя. Плутанина понять приводить до того, що в голові починається занепад. Так, дехто думав, що після Майдану почне цвісти справедливість, аж ось закривають Савіка. Отже, для нас залишається двійна правда Євангелія: доки ми тут на землі нас чекає боротьба, перемога чекає нас Там, не тут.
Це не штучне протиставлення Неба і землі, бо ми справді у Христі отримали доступ до Неба. Тільки ось Його ми бачимо лише у затемнене скло. Ми бачимо Бога у Таїнствах, під видом Хліба і Вина, ми бачимо Його у страждаючих братах і сестрах, у спільноти Церкви, Яка є недосконала. Лише віра дає нам впеність у тому, чого ми не бачимо.

Дивлячись з такої позиції, що ми саме боремося, можна трактувати усе, що відбувається в Церкві. Діва Марія не є богинею, якій ми поклоняємося. Вона є Тою, Яка нам допомагає. Чому ми звертаємося до Неї, а не безпосередньо до Нього? Справа не в Богові, справа в тому, що ми не вміємо любити; нам потрібні зразки, приклади. У Марії ми бачимо те, якими ми маємо бути. В Євангелії ми чітко бачимо, що Марія нема ніякої величі. Вона проста жінка, Яка зачала Дитину. Пішла до Своєї родички. Шукала Ісуса, коли Його загубила. Стояла під Хрестом. Де ви тут бачити атрибути божества? Де ви тут бачите четверту особу Пресвятої Трійці?
А те, що Церква прославляє Марію, то це Вона робить по вірі. Ми не знаємо яким є Небо. Ми виконуємо слова Святого Писання про те, що усі роди будуть прославляти Марію. Ось ми Її і прославляємо. При цьому віримо, що ми, виконуючи свої щоденні обов’язки, колись осягнемо славу Неба.
Усе, що ми зображуємо на Іконах, то ми цим виражаємо нашу віру. Віру в те, що життя не закінчується зі смертю. Що ті, які на Небі і далі можуть любити і допомагати нам. Ми також віримо в те, що людина після смерті може опинитися у такому стані, коли не спроможна увійти в Славу Божу; вона потребує очищення. Ми не віримо у автоматизм Христового спасіння. Ми віримо в життя, навіть після смерті. І це життя також може бути пов’язане зі страждання, адже наслідки гріха можуть переслідувати нас і там. Ми віримо в реальне пекло. І спираємося ми тут на слова Самого Христа. І Любов прагне до того, щоб усі спаслися і ширяє навіть туди де б здавалося на перший погляд усе вирішено. Доки не прийшов Суд, ми маємо боротися.

Скажу чесно, що з мене поганий проповідник. Я багато кричу, але нічого толкового не кажу. Я так і не зміг пояснити для чого треба молитися до Діви Богородиці та святих. Чому треба шанувати Ікони. Виходить, що я сам цього не знаю. Я скоріше підкоряюся Церкві і це може бути приводом для того, що деякі будуть казати, що я не живу своїм розумом. Може все так і є. Я надто малий для того, щоб пояснювати великі таємниці Церкви. Але я бачу, що і наші полемісти не досягають великого успіху. Головна проблема в тому. Що люди не хочу слухати. Вони у полоні гріха і Божого допусту, так що нічого не бачать і не розуміють — для того, щоб не навернулися і не зцілилися. Чому Бог так чинить? Чому Він дозволив, щоб Його Церква розвалилися? Я вірю в те, що лише для того, щоб вести якесь добро. Для того, щоб і очистити Саму Церкву. Для цього і потрібні протестанти. Хіба б я це думав про такі теми? Та я б лежав і спав, а так пишу і думаю! Усе для нашого добра. Аби лише ті, які призначені на загибель не справдили своє призначення. Мені б особливо не було радісно від того, щоб довести комусь свою правоту і вивищатися над іншими. Я б волів би жити у спокою. Мати хатку і там жити. Щоб мене любили. Але Він не дає. Зате маю безліч вільного часу для того, щоб думати про непотребства цього світу. Чому таку невдячну роль Ти мені дав? Краще б я глядів за якимсь паралізованим! Чому?

Об авторе все произведения автора >>>

Стасік Степанчук Стасік Степанчук, Черкаси Україна
інвалід ІІ групи
e-mail автора: czekajuczij@gmail.com
сайт автора: Андрій Надіїн

 
Прочитано 710 раз. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы, замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Отзывы читателей об этой статье Написать отзыв Форум
Отзывов пока не было.
Мы будем вам признательны, если вы оставите свой отзыв об этом произведении.
читайте в разделе Публицистика обратите внимание

Поездка в Германию. - Владимир Кабаков

Мессианские лжепророки и лжемессии - Сокольников Олег

Донбасский синдром - Сергей Пушкар

>>> Все произведения раздела Публицистика >>>

Поэзия :
Нам труд Всевышним дан - Леонид Олюнин

Поэзия :
Мечта - Борис, Кашинский

Публицистика :
Люди сильные и слабые - Александр Грайцер

 
Назад | Христианское творчество: все разделы | Раздел Публицистика
www.ForU.ru - (c) Христианская газета Для ТЕБЯ 1998-2012 - , тел.: +38 068 478 92 77
  Каталог христианских сайтов Для ТЕБЯ


Рамочка.ру - лучшее средство опубликовать фотки в сети!

Надежный хостинг: CPanel + php5 + MySQL5 от $1.95 Hosting





Маранафа - Библия, каталог сайтов, христианский чат, форум

Rambler's Top100
Яндекс цитирования

Rambler's Top100