Для ТЕБЯ - христианская газета

Інвалід
Теология

Начало О нас Статьи Христианское творчество Форум Чат Каталог-рейтинг
Начало | Поиск | Статьи | Отзывы | Газета | Христианские стихи, проза, проповеди | WWW-рейтинг | Форум | Чат
 


 Новая рубрика "Статья в газету": напиши статью - получи гонорар!

Новости Христианского творчества в формате RSS 2.0 Все рубрики [авторы]: Проза [а] Поэзия [а] Для детей [а] Драматургия [а] -- Статья в газету!
Публицистика [а] Проповеди [а] Теология [а] Свидетельство [а] Крик души [а] - Конкурс!
Найти Авторам: правила | регистрация | вход

[ ! ]    версия для печати

Інвалід


Коли Син Божий став людиною, то Він насправді став настільки близький нам, подібний в усьому окрім гріха, що навіть про найбільш нещасних, неадекватних, негідних ми можемо говорити, що вони справді брати і сестри Христа. Мова йде не тільки про те, що ми усі створені на образ і подобу Бога, але вже про те, що Бог став одним з нас. Тобто ми є не лише якось частинкою відірваною від Божества, саме такі ми і є частиною Бога. Тобто усі ми чи то моральні чи фізичні каліки приймаємо участь у Христі, не за природою, не за заслугами чи правом — лише по благодаті.
У Христі усі ми є рівними, не тому, що ми є по своїй природі рівними, але тому, що ми є рівними у нашій грішності, віддаленості від Бога; але також ми є рівними у благодаті. Те, що Марія отримала є в чомусь схоже з тим, що отримали ми. І хоча Вона була Непорочна Зачата, все це одно не значить, що ми в чомусь маємо якійсь брак чи недолік. Це також значить, що з точки зору теологію чи харитології жоден інвалід нічим не відрізняється від якоїсь іншої повноцінної здорової людини.
Це є і проблемою, і благодаттю. Бо це значить, що кожний інвалід так само є грішником, якій потребує відкуплення. Але також кожний інвалід є частиною Божого плану спасіння. Бог нікого не створив для того, щоб він мучався і мучав тих, які поруч. І хоча Хрест є головним знаряддям спасіння для кожного віруючого, це не значить що Бог нас усіх створив лише для несіння Хреста.
Нормальна людина народжується, вчиться, потім щось закінчивши починає працювати. Стає лікарем, завідуючим денним відділенням. Народжує дітей, стає жінкою для когось. Виховує дітей, стає старою і все! Життя закінчується. Вона ще може трохи пожити, повпливати на інших і прийде смерть. Кладовище, гарний пам’ятник, може квіти чи “святкування” раз в рік. Не всі увійдуть в історію. Лише декілька імен будуть записані в підручники історії, мистецтва чи літератури.
І це я говорю про найкращий варіант. А ще багато різних поганих варіантів для використання життя: самогубством через нещасну любов чи хворобу, алкоголізм чи наркоманія, нещасний випадок чи раптова смерть. Так, що життя закінчується одного разу і після людини нічого не залишається. В кращому випадку рідні, якім боляче.
З такої “людської” точки зору життя інваліда не має ніякого значення: він не одружиться і не народить дітей. Він не стане повноцінним чи корисним членом суспільства. Він не напише книгу. Не зміне фільм. Не закохається і не буде кричати про це у соцмережах. Він не заробить грошей і не отримає посаду. Перед ним не будуть підлизуватися медсестри чи пацієнти. Він не стане голосувати за кандидата у Президенти. Він не піде в церкву і не поставить свічку. Не буде молитися і нікого не поверне до життя.
Але хто сказав, що його життя не має сенсу? Хто має право визнати, що є сенсом, а що зайвим? Хто утворив ці дивні критерії людського життя і щастя? Хто сказав, що інвалід не може бути щасливим чи Бог не створив його для якоїсь мети?
І тут мені здається, що головною проблемою не саме життя інвалідів, старих чи немічних. Проблемою є те, що вони не можуть існувати самі. За ними треба доглядати. Їх треба виховувати. Їх треба любити. Привчати їх до реального життя. Десь вимагати. Відноситися до них як до людей, до особи. А не робити з них іграшок. Ось це є важким. Легко писати про те, як має бути. Важко є любити.
Бо ми воліємо жити інакше. Не любов’ю. Не заради інших. Ось у цьому сама головна проблема. Ми не хочемо витрачати наше життя на любов. Нам би використати його на себе і то по максимуму. Закордоні подорожі. Статеві насолоди. Жити не заради служіння. Жити заради самих себе.
І може я менше всього в праві писати ці слова. Я нікого ніколи не любив, а ці мої спроби, які я звершував нічим добрим ні для кого не закінчилися. Але мені дуже боляче, і пишу я це, як інвалід, коли нас вважають непотрібними і прикриваються при цьому такими аргументами. Я добре пам’ятаю ту історію про старого священика, якій втратив розум і цілий рік перебував прикований до ліжка: його просто прив’язали. А ті, які доглядали за ним, питали коли вже Бог його забере.
Справа не в тому, що Бог несправедливий чи що інваліди страждають — справа в тому, що ми не вміємо любити. Ми хочемо жити інакше. Тому і Бог здається нам тим, Якій примушує нас і їх страждати — адже ми не розуміємо повноти і цінності життя. Розриваємо Небо і землю, які з’єднав Спаситель. Там добре, тут погано — то чого тут сидіти? Самі ж ми воліємо жити тут і насолоджувати цим життям.
А за цим усім скривається сама головна правда про те, що життям є лише любов, що лише служіння ще чогось варте на цій землі. Що це є лише одна дорога до Неба. Що Небо тоді тут є на землі, коли ми любимо. Що Церква, Яка тут розкошує, а не служить є найбільшим викревленням цієї правди. Що, коли ми проголошуємо щось інше, окрім служіння, то вже зрікаємося Христа, Якій прийшов для того, щоб служити.
Дуже легко звести християнство до паломництв і гарних богослужінь. Дуже легко знаходити Бога у співав чудових пісень. Дуже важко знаходити Бога у буденності роботи, у ближніх, які нічим особливо не відрізняються і за тридцять років життя ти вже нічого від них не отримаєш. І не тільки знаходити, але і відчувати, знати, що це і є любов, що це і є життя, це і є щастя. І з людської точки зору це не можливо; для цього є потрібна благодать.
Тому я зовсім не ставлю головну ставку на слова. Словами не можна примусити любити. Не можна переконати. Бо десь в глибині ми всі відчуваємо, що це є правда. Але ось сил для того, щоб жити так, як треба, то в нас не вистачає. Тому я не думаю, що від того, що я це напишу, щось зміниться в житті тих, кого я люблю. Але я вірю, що найголовнішою зброєю є молитва, і те, що я не можу довести словами, я випрошу молитвою і стражданням.

Об авторе все произведения автора >>>

Стасік Степанчук Стасік Степанчук, Черкаси Україна
інвалід ІІ групи
e-mail автора: czekajuczij@gmail.com
сайт автора: Андрій Надіїн

 
Прочитано 2688 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы, замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Отзывы читателей об этой статье Написать отзыв Форум
Отзывов пока не было.
Мы будем вам признательны, если вы оставите свой отзыв об этом произведении.
читайте в разделе Теология обратите внимание

Born from God-о рождении свыше - Владимир Сургай

Нейтралитет - Александр Грайцер

Библейские исследования. Не искать своего - Инна Гительман
Все переводы сделаны мною с помощью Господа. Адреса других Библейских исследований, не помещённых на этом сайте: Схема жизни праотцов от Адама до Арфаксада: https://www.stihi.ru/2018/04/23/282 Схема жизни праотцов от Ноя до Авраама: https://www.stihi.ru/2018/04/09/10236

>>> Все произведения раздела Теология >>>

Поэзия :
Осеннее утро - Шмуль Изя

Поэзия :
Прощай - Ольга Басистая

Поэзия :
Любовь2 - Ионий Гедеревич

 
Назад | Христианское творчество: все разделы | Раздел Теология
www.ForU.ru - (c) Христианская газета Для ТЕБЯ 1998-2012 - , тел.: +38 068 478 92 77
  Каталог христианских сайтов Для ТЕБЯ


Рамочка.ру - лучшее средство опубликовать фотки в сети!

Надежный хостинг: CPanel + php5 + MySQL5 от $1.95 Hosting





Маранафа - Библия, каталог сайтов, христианский чат, форум

Rambler's Top100
Яндекс цитирования

Rambler's Top100