Для ТЕБЯ - христианская газета

Студентки
Проза

Начало О нас Статьи Христианское творчество Форум Чат Каталог-рейтинг
Начало | Поиск | Статьи | Отзывы | Газета | Христианские стихи, проза, проповеди | WWW-рейтинг | Форум | Чат
 


 Новая рубрика "Статья в газету": напиши статью - получи гонорар!

Новости Христианского творчества в формате RSS 2.0 Все рубрики [авторы]: Проза [а] Поэзия [а] Для детей [а] Драматургия [а] -- Статья в газету!
Публицистика [а] Проповеди [а] Теология [а] Свидетельство [а] Крик души [а] - Конкурс!
Найти Авторам: правила | регистрация | вход

[ ! ]    версия для печати

Студентки


Я не хочу, щоб до нас селили новеньку. – обурено сказала Настя.
- А що, мають? – запитала Ліза відриваючи погляд від телефону.
- А ти не чула?
- Ні.
- Ну то слухай: до нас другокурсниць поселять оту руду першокурсницю і вона буде тут!
- Але ж ми просили жити самі.
- Комендант мені так сказала: «Кімната розрахована на трьох!..»
- Взагалі чудово!
- Тож зустрічаймо.
- Коли?
- Не сьогодні, то завтра.
Осінній короткий день добігав кінця. І ось в двері 41-ої кімнати четвертого поверху дівочого гуртожитку медичного коледжу постукали.
- Так! – крикнула Настя.
Увійшла комендант гуртожитку, Світлана Олександрівна, а з нею дівчина з великою валізою і рюкзаком.
- Дівчата! Чому у вас такий безлад?! Невже не можна поприбирати?! – запитала вона, - Бачиш, Єво, в якому безладі живуть наші студентки? Дівчата! Медики! Фельдшери! «Еліта»!
А дівчина стояла і дивилася на все це і була схожа на сонечко з дитячих картинок, з вигляду вона була немісцева, навіть більше, мала золоте волосся і зелені безмежно добрі очі.
- Надіюсь, ви потоваришуєте. – сказала комендант...
- Я – Ліза.
- А я – Настя.
- Дуже приємно, я – Єва.
- Влаштовуйся. Добраніч дівчата!
- Дякуємо!
Обличчя дівчат , одразу після того, як зачинилися двері за комендантом, змінилися.
- Ну, хто ти? Давай знайомитись. Я – Марченко Ліза, вчуся в фельдшерській групі другого курсу. Це моя подруга і одногрупниця Василівська Анастасія.
- Я – Єва Ніколь Джонс. Мій батько – американець, а мати – українка. Я вчуся тут на фельдшера на першому курсі.
- О, то ти – американка?
- Наполовину.
- А рідна мова твоя яка?
- Я вільно розмовляю обома, але англійська рідніша.
- Круто.
- Давай, Єва Ніколь Джонс, розкладай свої речі і наведи тут лад. Годі базікати! – грубо сказала Настя.
- Дівчата, в мене уроків багато…
- А ти думаєш, що нам мало?! – сказала Настя.
- Єво, не треба. Роби, що вона каже. – сказала Ліза.
- Отож-бо! Слухай, що старші говорять.
Єва швидко розпакувала свої речі і підмела в кімнаті. Вона могла б цього не робити, але звикла жити в чистоті. Настя уважно її розглядала вона була одягнена по-дорожньому сорочка, трішки довша ніж треба і чорні штани. Волосся зібране в хвіст і хвилясте.
- Спатимеш тут. – коротко сказала Настя і показала на двоярусне ліжко, на верхній ярус.
Єва швидко вбрала собі постіль, зробила домашнє завдання, причесалась і кудись пішла. Ліза і Настя весь цей час були в мережі.
Повернулась вона через дві години, весела, щаслива.
- Де була? – запитала Настя, - і це одна говорить, що в неї уроків багато!
Єва зробила вигляд, що не чує її. Сіла на стільчик, витягла свій телефон і комусь зателефонувала, розмовляла англійською. Розмова була короткою, потім дівчина взяла рушник і пішла у душ.
На наступний день, після пар, Єва прийшла,підмела в кімнаті, вибралася на своє ліжко і зателефонувала. Розмова велася англійською, дівчина була веселою і сміялася, її співрозмовниця теж сміялася. Єва сиділа, говорила в навушниках, голосно сміялася і щось робила своїми вмілими руками з дрібненьких білих бусинок. Ліза прийшла, кинула сумку на ліжко, скинула черевики і куртку і сіла за телефон. Згодом прийшла Настя і зробила аналогічно. Єва розпрощалася зі співрозмовницею, поговорила з батьком і сіла робити уроки. Тільки за стіл не сідала, а робила сидячи н ліжку, бо за столом їй заважали дівчата.
Вона зробила домашнє завдання, сходила в душ, о 9:00 була готова до сну, але не спала, спілкувалася з братом через Інстаграм. О 10:00 уже спала. Настя і Ліза до півночі робили домашню роботу.
- Ти скоро спати будеш? – запитала Ліза
- Цить, у мене важлива переписка.
- Вчи інструкцію.
- А, ну її! Якщо йому не напишу, мені кінець. Я люблю його…
- Ха-ха, Ніка уже спить, - так вони називали Єву, - десятий сон бачить.
- Я не Ніка, я – Ніколь, - через сон сказала дівчина.
- Ого! Хай поспить і за мене. А твій Діма там як? Ви вже помирились?
- Ой, нехай гуляє, я іншого вже знайшла.
- Ого! Я в шоці. Так швидко…
- Ну це ж я.
Зранку дівчата прокинулись о 7:00. Єва після чудового сну мала веселий вигляд. Вона прокинулась і хвилин десять сиділа в ліжку, потім встала, зачесалась, зробила красиву зачіску, одяглася, поснідала, все, як годиться, одягла свій халат, стала перед дзеркалом і сказала:
- Eva Nicole, you’ll be a beautiful doctor. God bless you.(Єва-Ніколь, ти будеш чудовим лікарем. Нехай Бог благословить тебе.)
Потім одягла куртку і пішла.
- Що вона пробурмотіла? – запитала Настя
- Не знаю.
Ніколь прийшла до своїх одногрупників і привіталась.
- А Ніка квітне і пахне. – сказав хтось, бачачи її постійну усмішку.
- Можу я вас щось попросити?
- Ну, можеш.
- Будь ласка, не називайте мене Нікою, для вас я Єва.
- Добре, як скажеш.
- Дуже дякую.
В неї одразу друзі знайшлися, а з Діаною вона за однією партою.
Увійшла викладач біології, яка нещодавно вийшла з відпустки.
- Доброго дня, студенти, сідайте. Я вас ще погано знаю, в мене є список, я називатиму прізвища, а ви піднімайте руку.
Вона без проблем назвала декілька прізвищ, а потім запнулась:
- Джо-нс… Джонс Єва Ніколь. Хто це?
- Це я. – підвелася Єва.
- О, а ти звідки? Ти немісцева?
- Так. Я з США. Батько – американець, мати – українка. Останнім часом жили тут і вчитися я тут буду.
- А як же до тебе звертатись?
- Єва, можна Ніколь.
- Добре.
День минув чудово, а от вечір – не дуже. Ніколь прийшла додому і їй зателефонував брат. Довго вони говорили, поки не прийшла Настя. Вона побачила на тумбочці Євину чашку, взяла її і щосили кинула об стіну. Красива чашечка розлетілася на тисячі скалок…
- Ok, James, I’ll call u later.(Джеймсе, я зателефоную пізніше) – Сказала Єва.
- What has happened?(Що трапилось?) – почулося в трубці.
- Nothing. Bye. (Нічого. Бувай)
Дівчина злізла з ліжка:
- Що сталося? Чому ти розбила мою чашку?
- Ти прийшла і просто сидиш!..
- А що мені робити? Мені брат подзвонив…
- А мені що до того?! Поприбирай тут! Нечупара! Не могла підмести?
- Та чому ти кричиш?
- Питання ставлю я! щоб по прибирала цей безлад!
Настя пішла. Єва присіла біля скалок, які хвилину тому були її улюбленою чашкою. Сльози виступили на очах:
- Why? Why they hate me? (Чому? Чому вони ненавидять мене?
І ніби у відповідь почувся тихий Голос у душі:
- Eva, I love you. I’ll never leave you alone. You are my light in this dark. I sent you for one mission. (Єво, Я люблю тебе. Ти - моє світло в цій темряві. Я послав тебе для одного завдання)
- Thank you, my best Friend. Thank you for your love to me… (Дякую Тобі, мій Найкращий Друже. Дякую за Твою любов до мене.)
Дівчині стало краще, вона витерла сльози і взялася прибирати скалки. Зібравши їх вона оглянула кімнату: в ній було чисто. Звісно, бо вона прибрала тут перед останньою парою на великій перерві. Сіла на своє ліжко і взялася за уроки.
Увечері вона стояла біля дзеркала весела і задоволена: домашнє завдання зроблено, а рюкзак складений. У красивій білій сукні, вишитій мереживом, вона виглядала як янгол, який спустився до них і осявав своїм світлом. Дівчина знову кудись пішла.
- Куди це вона ходить? Така щаслива, аж сяє. – запитала Настя.
- Не знаю. Мабуть на побачення.
- В мене вже голова болить! Як це вона встигає домашнє завдання зробити, поприбирати, посидіти в мережі, погуляти і поспати?
- Не знаю.
- Хоча, вона ж лише на першому курсі. Побачимо, що вона пізніше заспіває.
Через дві години Ніколь знову з’явилася. Здавалось, вона сяяла ще сильніше. Потім сходила в душ і лягла в ліжко.
- Ти вже домашню роботу зробила?
- Так.
- Завтра йдеш кудись?
- Так.
- А можеш хоч раз не піти?
- Ні.
- Чому? - з роздратуванням запитала Настя.
- Тому що це – сенс мого життя.
- Ого!..
В цей час в Насті задзвонив телефон.
- Алло, любий, привіт.
В трубці щось захурчало, співрозмовник, схоже був не в настрої.
- Сходимо завтра в… - почала Настя.
- Та пішла ти! – почулося в трубці.
Увійшла чергова гуртожитку:
- Дівчата, на вас скаржаться, що у вас шумно.
- Та ні, це неправда… - сказала Ліза.
Чергова за частку секунди оглянула кімнату: атмосфера, ніби перед вибухом. Вона побачила, як запалали гнівом Настині очі, як спокійно, ні про що не підозрюючи, Ніколь поринула в сон, як Ліза вимкнула екран на переписці з хлопцем. В кімнаті був легкий безлад… Потім вона вийшла.
Після того, як закрилися двері за черговою, Настя вибухнула:
- Як мене це дістало!!! Чому хтось день і ніч учить уроки і нема коли вгору глянути, а хтось полюбляє полазити десь і поспати?! А роботи на всіх однаково! Завтра на генеральному прибиранні наша веселуна прибере кухню!!!
- Сама?
- Я все сказала!!!
На наступний день дівчата спробували змусити Єву прибирати саму, однак їй допомогли одногрупниці: Діана і Юля – її найкращі подруги, а потім вона пішла в лікарню.
Повернулась пізно: домашнє завдання не зроблене, було близько 11-ої, дівчата лягли спати. Вона прийшла втомлена, взяла рушник і пішла в душ, добре, що він працює до 11:30. Прийшла потім в кімнату.
- Годі шуміти! А-а, це в тебе ще уроки не готові, - з уїдливою усмішкою сказала Ліза, - не смій вмикати світло.
Єва лягла спати.
- Єво, ти чому така сумна і бліда? – запитала Діана на наступний день.
- Я не сумна, я трішки захворіла.
- Одужуй, - побажала Юля.
- Дякую. Дівчата, а ви домашню роботу зробили?
- Так, а ти?
- Я – ні. Вчора в лікарню ходила.
- В тебе температура. – сказала Юля, - ходімо до фельдшера.
- Ні, я пропускати не хочу. Я не передам вам, у мене маска є.
- Маска, не маска, а ти учитися зараз не зможеш. – сказала Діана.
- Так. І пари не дуже важливі, та й ти – дівчина розумна. - додала Юля.
- Ні. Я не піду до фельдшера. Температура невисока, 37,4, це ще нічого, а як підніметься, то обов’язково піду.
- Добре, як хочеш.
Температура чудом не піднялась, а знизилась. Однак упав тиск і Єва таки пішла з останньої пари в гуртожиток. З нею пішла Юля, яка змусила Єву лягти поспати, а перед цим випити кави. Єва після кави чомусь заснула.
- Ну що, як там твій Дмитро, Лізо? – запитала подруга.
- Не чіпайте мене!
Ліза сьогодні цілий день була без настрою. Вона плакала, була неуважна на парах.
- Марченко, виходь розказувати календар щеплень.
Дівчина вийшла, однак зрозуміла, що все забула.
- Не вивчила! – констатувала викладач.
- Та я вчила…
- Оце фельдшер! Та таких фельдшерів, як ти треба пошукати. Чому ти нічого не вчиш? Тебе і в задрипану школу не візьмуть! Кому потрібен такий фельдшер?!
Після пари Ліза вийшла в коридор і побачила свого хлопця:
- Діма, ти все ще сердишся на мене?
- Іди звідси! Ти мені більше не потрібна!
Хлопець розвернувся і пішов, зачепивши її своїм халатом.
- Діма, не треба… не кидай мене…
Бачачи, що він іде, а потім повернув за кутком і сховався з очей, Ліза заридала. Потім в аудиторії взяла свою сумку і пішла в гуртожиток, хоча в неї було ще дві пари.
Вона прийшла, увірвалася в кімнату, кинула сумку на ліжко і голосно заридала:
- Що мені робити? Я не знаю… В мене купа двійок, пропусків і боргів… ще й він покинув… Як я буду викручуватись?.. Я не хочу жити…
Дівчина взяла аптечку і витягла звідти ліки для серця, які у великих дозах можуть спричинити смерть, відкрила, але там нічого не було. Вона кинула пляшечкою об землю, взяла ножа і приклала до зап’ястка…
- Ні!!! – крикнув хтось, - Не роби цього!!!
- Я не хочу і не можу жити!!! Мені краще померти. – вона натиснула ножем на руку.
- Ліза, не роби цього, прошу, не варто, - сказала Єва остаточно прокинувшись, - не роби цього, що б не сталося … я знаю, що в тебе біда …
- Яка?! Що ти знаєш?!
- Тебе хлопець покинув, двійок багато ..
Єва злізла з ліжка, а Ліза у відповідь на її слова замахнулась на неї ножем:
- Та хто ти така, що все знаєш?! Не лізь в моє життя, інакше я вб’ю тебе!
- Ти можеш це зробити, Бог тобі пробачить. Але не вбивай себе …
- Не лізь сюди!!! – крикнула Ліза і замахнулась ножем прямо в голову, але не порізала дівчину. – Вибач … вибач мене … я … я не хотіла … Я не знаю, що на мене найшло …
Ліза почала ходити по кімнаті.
- Лізо, сядь, - спокійно сказала Єва.
- Що мені тепер робити, Єво?
- У тебе чимало проблем … - вона спробувала підійти до дівчини, але та підняла вгору ножа:
- Не підходь, бо я можу заподіяти тобі шкоду. Краще не треба.
- Добре, добре, але і собі нічого не роби, бо я підійду …
- І тоді я вб'ю тебе на місці. Хочеш жити – не підходь!
- Лізо, що б не сталося, все можна пережити …
- Ти нічого не розумієш! У тебе немає заборгованостей і двійок …
- У всіх людей є проблеми. Хтось сильніший духом, хтось слабший …
- Хочеш сказати, що ти сильна? Хоча, так, це правда. Скільки Настя тебе ображає …
- Я не хочу сказати, що я сильна. Але в мене є Той, Хто дає сили …
- І хто же? Твій бойфренд?
- У мене його ще немає …
- Як це так? Брешеш! У всіх дівчат твого віку є хлопці.
- У мене його немає і не було …
- Ха-ха, не верзи дурниць.
- Чесно.
- Ха-ха, все одно не вірю. Чому ж ти тоді сяєш щовечора?
- Ти думала, що я кожного вечора ходжу на побачення?
- Ну, так, - зніяковіла Ліза.
- Ти помилялась, я не на побачення ходжу.
- А куди ж тоді?
- Ти чула щось про концерти в місцевому будинку культури?
- Ні, ніколи … Хоча, стривай, там на скрипці іноді грають, так?
- Так. І я входжу в цю групу…
- То ти граєш?
- Так…
- Не вірю!
- Ходімо ввечері…
- В мене нема часу гуляти.
- Це ненадовго. З цікавості можеш піти?
- Скоро початок?
- В нас ще 3,5 години.
Ліза повільно опустила ніж. Виходить, можна жити без хлопця! «Я сьогодні увечері обов’язково побачу». Вона поставила ніж на стіл і сказала:
- Якщо ти брешеш, я вб'ю і тебе і себе.
- Страшні слова говориш.
Прийшла Настя, кинула свої речі і сіла за телефон.
Цього вечора Ліза з Євою нікуди не пішла, пославшись на домашнє завдання. Єва теж нікуди не пішла через погане самопочуття.
На наступний день Ліза спробувала відпрацювати свої борги, деякі пропуски здала, а от двійки не вдалось. І на додачу вона побачила свого Дмитра з якоюсь дівчиною. Вони обговорювали її.
- Чому ти насміхаєшся наді мною?
Ліза підійшла, уліпила кілька ляпасів йому, а потім обернулась до дівчини.
- Гей! Стій! Це сестра моя!..
- Як ти смієш обговорювати мене за моєю спиною?
- Та хто тебе обговорює?! Кому ти треба? – крикнув хлопець, - Іди собі!
- Ось так?.. Так ти зі мною?..
- Якби ти не брехала мені, все було б добре.
- Думаєш я хотіла?..
- Та мені байдуже – хотіла ти, чи ні!!! Відчепись від мене, я більше не хочу жити з твоєю брехнею!!!
- Я ж…
- Забирайся з мого життя!!!
Дмитро пішов. Знову Ліза йшла додому і плакала:
- Як мені далі жити? От як? Що робити? Чому Єва тоді врятувала мене? Чому я тоді не вбила нас обох? Хай би знала, як пхати носа в моє життя!
Темного вечора Ліза сумною ходою йшла додому. Не йшла, а пленталась. Скоро кінець семестру, а в неї двійки, борги, пропуски… «А що батьки скажуть? Та вони мене просто з дому виженуть, якщо мене виключать з коледжу…» З такими темними думками вона йшла в гуртожиток. Біль і досада не давали дівчині спокою. Боліло серце через борги і двійки, а досадно через Дмитра: покинув її через таку, як вона вважала, дрібницю.
- Як я тепер житиму? Нема сенсу. Без освіти, без нього… Як же так? Що мені робити? Нікому я не потрібна. Краще б не рятувала мене тоді Ніколь… Вона говорила, що не має хлопця. Я їй не вірю! Вона завжди така щаслива, як же так? Вона казала, що в неї є друг… Ех… який її розуміє, підтримує… Мені б такого друга… Немає… - Ліза заридала.
І тут вона побачила Єву, яка з кимось весело прощалась, і коли той пішов Ліза дуже її налякала:
- Привіт!
- Га! Ти чого тут?
- Кажеш хлопця нема! А хто то був?
- Та то… ми просто співаємо… вдвох… лише цього разу… - розгубилась Єва.
- Брешеш! Ходімо в гуртожиток і я виконаю свою обіцянку!
- Яку?
- Я тобі сказала, що якщо ти брешеш, то я вб'ю тебе. Пам’ятаєш?
Єва кивнула.
- От і чудово. Ходімо.
Ліза потягла дівчину за собою. Єва за нею не встигала:
- Але я не брешу!
- Ні! Ти збрехала мені. – Ліза взяла її за шкірку, очі горіли ненавистю. Дівчата стали біля проїжджої частини. Єва читала в Лізиних очах, не на жарт зла.
- Боже! Допоможи мені! – крикнула налякана майже до смерті Ніколь.
- Тобі ніхто не допоможе! – сказала Ліза і щосили пхнула її на дорогу, якраз під колеса машині, яка наїхала просто на Єву…
Для Лізи все далі було як у тумані, Єва не підводилась. До неї підбіг хлопець, який співав з нею:
- Ніколь, ти чуєш мене?
Потім він помітив Лізу:
- Допоможи!..
- Ти її хлопець?
- Що?! Хіба зараз час це з’ясовувати?
Він викликав «швидку», Єва не приходила до тями, поприходили люди…
- Невже не можна було почекати, а вже потім переходити?.. – казали одні.
- А де ж водій, який збив її?.. – питали інші.
Лізі здавалось, що вона збожеволіє зараз. Приїхала «швидка»:
- А де рідні дівчини? – запитав фельдшер.
І у відповідь заспівав Євин телефон у кишені куртки. Медсестра витягла і спробувала підняти слухавку, поки фельдшер приводив дівчину до тями і з’ясовував, що з нею сталося.
- Hello, Eva, - почулося в трубці, - How are you?
- Вибачте, Ви знаєте її?
- Кого?
- Як її звуть? – запитала медсестра в того, хто викликав бригаду допомоги.
- Єва Ніколь Джонс. – сказала Ліза.
- Таку собі Єву Н. Джонс?
- Вона є моя сестра.
- Вона потрапила в автокатастрофу і її забирають в лікарню.
- Де вона?
Медсестра назвала адресу лікарні.
Ліза була вже там. Події не стояли на місці, але вона майже не спостерігала: в очах темніло, в голові шуміло…
- Ліза, тобі погано? Ти постраждала? – запитав Євин брат, коли Єву забрали на знімок хребта і томографію голови.
- Ні! Не чіпайте мене!
Ліза вийшла з лікарні і пішла в гуртожиток.
- Де ти була? – запитала Настя.
- Не твоє діло! – огризнулась та.
- А де вона?
- Не зна…
Увійшла чергова:
- Ви всі тут?
- Десь Єва тиняється. – сказала Настя.
- Добре, сидіть тут, пізно вже.
Чергова пішла. Ліза спробувала заспокоїтись і піти до подруги. Вона спустилася вниз і помітила там Євиного брата… він щось писав у журналі чергової.
- Лізо, йди сюди. – покликала чергова.
- Що?
- Ти була свідком аварії?
- Е… ні…, я… ішла… і … п-побачила, що вона лежить… і… людей багато…
- Ліза, ти ж хороша дівчина, я знаю, ти Єву не скривдиш, - сказав хлопець, - скажи правду…
- Я вам що, на допиті? Не чіпайте мене!!! – дівчина побігла до себе, забувши про подругу.
- Вночі їй снилась ця подія. Вона постійно кидала Ніколь на дорогу, бачила її налякані очі… «Вона мертва… мертва… мертва…» - шепотіли лікарі. «Як ти могла? - запитував Євин брат, - за що ти її вбила?» «А вона обіцяла, що це зробить. – казала чергова, - і таки зробила». «Тобі кінець, - злісно говорила Настя, - тепер тебе посадять до в’язниці за умисне вбивство і ти звідти не скоро вийдеш, якщо взагалі вийдеш, якщо взагалі вийдеш, якщо взагалі вийдеш!»
Зранку Ліза прокинулась і минулий вечір знову постав перед нею. Вона глянула на Євине ліжко: її не було. Прокинулась Настя:
- Єви так і немає?
- Ні.
- Де ж це вона? Ще нам перепаде через неї.
Для Лізи день минув в роздумах: «Що буде, якщо вона померла? І навіщо я її чіпала?»
Увечері двері гуртожитку відчинились і увійшла стомлена Єва в супроводі брата. Лізі відлягло від серця: жива. Куртка на ній була вже інша. Вона зняла її, переодяглась і полізла на своє ліжко. Брат, побажавши дівчатам благословінь, пішов. Хвилин через десять, Ліза взяла свою ковдру, якою накривалася, коли приходила після пар, і тихо, обережно, накрила нею Єву.
Ліза робила домашнє завдання. Вона була здивована тим, що Єва прийшла так швидко. «Машина наїхала прямо на неї і збила її, - Лізині думки трішки плутались, - я нічого не розумію, Ніколь ніби під якимось захистом: вона майже не реагує на докори Насті, а, може, плаче десь за кутком, я тоді ледь не всадила їй ножа в голову, але моя сила ніби покинула мене, я лише вістрям торкнулась. А тепер… в неї, схоже, навіть струсу мозку не було. Хоча вона впала головою на дорогу і ще й машина зверху наїхала…»
Єва спала, може, дві години. Ліза потім зробила їм обом чаю.
- А що це за ковдра? Чия? – запитала Єва.
- Моя. Вона мені поки що не потрібна. Полежи, прокинься нормально. Ти як?
- Я в нормі.
- Єво, - Ліза підійшла до ліжка так, щоб Ніколь її бачила, я знаю, що таке не пробачають, але я спробую зробити все, щоб ти… ну… я виправлюсь.
- За що це ти так мило вибачаєшся? – запитала Настя.
- Це не твоя справа. – відповіла Ліза.
- Ні, моя! Що трапилось? Де ти, Єво, тинялася вчора?
- Кажу тобі: не твоя справа. Чому ти лізеш?
- А мені просто цікаво, де наша Веселунка була, що нас до коменданта викликали?
- Не бреши! Не викликали!
- Лізо, дай я розберусь з нею.
Настя встала і підійшла до їхнього ліжка, де отримала такого штурхана від Лізи, що аж повернулась на своє попереднє місце.
- Від сьогодні ти Єву не чіпатимеш! Тобі зрозуміло?
- Ого! Яка захисниця! – Настя знову встала і спробувала підійти до них, але отримала ще один удар від Лізи так, що не тільки повернулась на місце, а й легенько вдарилась головою об стіну.
- Ти що, не зрозуміла з першого разу? – Ліза показала Насті кулака, витягнувши руку.
- Ти думаєш, я не здатна себе захистити? Думаєш, я тобі не вріжу? – сказала Настя.
- Спробуй! Підійди ще раз!
- Дівчата, не бийтеся, - ледве видавила Ніколь.
- А ти мені не наказ! – крикнула Настя і знову пішла на Лізу з кулаком.
- Підходь, я тебе зустріну!
- Дівчата, годі!! – крикнула Єва, однак її ніхто не чув.
Ліза дала в ніс Насті і штурхнула її знову на місце так, що вона сильніше вдарилась головою.
- Оце ти ненормальна! – сказала Настя і взялась рукою за голову.
- Ото не лізь ні до мене, ні до Ніколь! Зрозуміло?!
- Та ну тебе! Ти ненормальна.
- Для тебе ненормальна. Не будеш, принаймні, чіпати нас.
Всі заснули. Ніколь знову заснула. Ліза писала домашнє завдання, Настя переписувалась з хлопцем. Потім встала, взяла куртку і пішла.
- Ти куди?
- До нечистого в гості. Ти зі мною?
- Ну і йди. Дякую, не треба.
Дуже скоро сорок перша кімната перетворилась на поле бою між Лізою і Настею, колись «великими» подругами. Єва лише встигала розтягувати їх, коли вони бились.
Прийшла весна. Дерева пишно зацвіли. Єва теж ніби розцвіла, стала частіше ходити туди, куди раніше ходила. Через випадок на дорозі Ліза більше не ображала її, навіть не сварилась, а билася з Настею.
Тим часом один із весняних днів запам’ятався трагедією для коледжу: на парі з фізкультури померла студентка від серцевого нападу. Її могли б врятувати, якби фельдшер була на місці. Її пішли покликати, а коли виявилося, що її нема, викликали «швидку». Але напад був сильний і талановита, розумна дівчина померла…
В день похорону відмінили пари, однак Ліза була в коледжі. Невідомо, чому вона туди пішла. Там відбулася розмова між нею і братом Єви-Ніколь Джеймсом.
- Ліза привіт, - привітався він.
- Добрий день. – відповіла дівчина.
- Чому ти тут? Заняття ж скасували.
- Подругу чекала.
- Ви там не сваритесь?
- Ну, з Євою – ні, а з Настею – як кіт з собакою.
- Чому так?
- Ну, не знаю. Їй постійно щось не подобається. То на Єву репетує, то на свого хлопця. Мені вже так набридло жити з нею в одній кімнаті. І нас називають подругами! Які ми подруги? Ніколи ними й не були.
Чомусь Лізі не зовсім хотілося з ним говорити, але і сказати, мовляв «в мене немає часу з тобою теревені розводити» вона не могла, бо відчувала невеликий страх перед Джеймсом за те, що ображала його сестру, тому залишалася на місці.
- Це добре, що ви з Євою не сваритесь. Погано, що з Настею ви не миритесь. А може на квартиру переїдьте, чи поселіться в іншій кімнаті? Це можливо?
- Ні, це неможливо. Мої батьки ледве за гуртожиток платять…
Ліза відчула, як сльози підступають. Вона хотіла сховати їх, але нічого не вийшло.
- Ліза, чому ти плачеш?
- Нічого.
- Щось трапилось?
- Ні.
- Ти знаєш Олега Марченко? – запитав Джеймс.
- Якого саме?
- Ну, того, що на шкіряній фабриці працює.
- Він там не просто працює, - сказала Ліза, зрозумівши, про кого йде мова, - він її власник.
- Отже, знаєш.
- А Ви звідки його знаєте?
- Потоваришували. І він часто ходить в гості.
- Зрозуміло. Це мій старший брат. – сльози підійшли ще ближче, вона відвернулась і запитала, - А де Ви працюєте?
- Фельдшером. Там лікарня недалеко від коледжу…
- А-а, я зрозуміла де це…
- Та що з тобою? Чому ти плачеш?
- Олег покинув нас… це мій старший брат…
- Ого! Це жахливо. Не плач, Ліза…
- Пощастило Єві: в неї батьки хороші, старший брат хороший…
- Матері у Єви немає .
- А… чому?..
- Вона померла від раку головного мозку, коли Єві було 10 років.
- Ой…
- Те, що твій брат пішов, це, звісно, недобре. Не плач, це не може тобі допомогти.
- Вибачте, не можу, - крізь сльози сказала Ліза, - це занадто болюча тема…
- Все, не плач.
- Джеймсе!
- Що?
- Я маю Вам дещо сказати…
- Ну, кажи.
- Ви ніколи не задумувались, чому Ніколь тоді опинилась під машиною?
- Задумувався…
- Це я винна… це я зробила…
- Все, годі. Я знав це. Не плач. Все добре, слава Богу. Просто більше так не роби.
Джеймс обійняв її з метою пожаліти і заспокоїти. Загрозлива, зла і єхидна Ліза зараз виглядала просто заплаканою дівчиною. Цей момент підстеріг Дмитро.
Наступного дня Джеймс прийшов на роботу. Його бригада якраз сиділа і чекала його.
- До Вас гість. – сказала медсестра.
- Хай заходить.
- Привіт, Джеймсе! – це був Олег.
- Ірина, затримайтесь, будь ласка, - звернувся Джеймс до медсестри, не звернувши увагу на Олега.
- Ти чого? Що трапилось?
- Ірина, все готове?
- Так.
- Гаразд, ідіть.
Дівчина пішла.
- Тепер до тебе. Ти ніколи не казав, що в тебе є молодша сестра. Чому?
- Так. А навіщо це тобі?
- Ти зробив це з метою приховати той факт, що ти навіть не знаєш, як вона виглядає.
- Звідки ти такий розумний взявся?
- Із США приїхав.
- Звідки ти це все знаєш?
- Бачив її учора. Та й не тільки вчора. Вона навчається і живе в одній кімнаті з моєю сестрою. Скажи, чому ти так?
Олег мовчав. Потім вибухнув:
- Та як ти смієш лізти в моє життя?! Ми знайомі з тобою без року тиждень, а ти уже повчаєш мене!
- Та хто тебе чіпає?
- Це не твоє діло і не лізь сюди!
- Це неправильно з твого боку…
- Не тобі вирішувати, що правильно, а що - ні!
- Як старший брат, який теж сестру має, маю право тобі сказати, що ти неправильно робиш.
- А ти не лізь!
- Хто чіпає тебе?
- Ти!
- Я? Ти мені потрібен? Мені сестру твою шкода, бо об неї всі ноги витирають!
- Ти дуже добре оволодів українською мовою.
- Дякую.
На цьому розмова закінчилась. Джеймс приєднався до своєї бригади, яка пішла на черговий виклик.
Ліза вже давно сиділа в кімнаті. Прекрасний краєвид квітучих дерев і синього неба перед заходом сонця, наповнювали кімнату весняною атмосферою. Однак дівчині було не до того. Її непокоїло одне питання: де Ніколь? Вона же декілька днів затримується. «Де ж вона?» - думала Ліза. Аж ось скрипнули двері і увійшла Єва.
- Де ти була? Я ледь не посивіла, поки тебе чекала.
- Ну і чому? Я в знайомої була
- Ніколь, ти частенько отак затримуєшся.
- Не хвилюйся. Я в знайомої була і завтра, можливо, піду.
Увійшла Настя, голосно сміючись і розмовляючи по телефону. В Єви в цей час теж заспівав телефон і вона вийшла. Ліза зробила чаю і вже допивала, коли зайшла сяюча Ніколь.
- Чому сяєш?
- Я їду на концерт. Влітку. В Австралію.
- О, чудово!
Ніколь знову почала кудись збиратися.
- Ти куди?
- Туди, куди завжди…
- Можна я з тобою?
- Звичайно! Ходімо!
Цей вечір з Євиними друзями, де її зустріли тепло і привітно, Ліза вирішила, що не забуде ніколи.
Наступного дня Ліза випадково дізналася, де Єва затримується: вона ходила до подруги померлої на парі дівчини, яка ледь не зістрибнула з мосту від горя. Дівчина була здивована до втрати дару мови.
- Лізо! – почулося ззаду несміливе.
Вона оглянулась і побачила молодого хлопця, чиї риси обличчя здались їй знайомими. Це був Олег. Дівчина відчула, як свідомість її відключилась, ніби комп’ютер.
Прокинулась вона в парку на лавці, над нею стояв брат, який намагався повернути їй свідомість і щось іще сказати. А що – вона погано розуміла і чула його голос ніби із труби:
- Лізо, не помирай.
- Та жива я. Жива.
- Це добре. – сказав Олег і сів біля неї, - Як ти?
- Добре! – буркнула дівчина, - Як бачиш.
- Бачу, що ні.
- Не звертай уваги.
- Ні. Не можу.
- Що тобі потрібно?! Ти більше десятка років не писав і не дзвонив! – Ліза встала, - І після цього ти думаєш, що я все тобі розповідатиму?! Зараз!
Дівчина пішла в гуртожиток, ледве тримаючись на ногах. Вона увійшла в кімнату. Там була Настя, яка скористалась Лізиним станом і почала на неї кричати:
- Де ти вештаєшся?! Тебе комендант шукає!!! Скільки можна вештатись?!
- А ти не чіпай мене!!! Скільки хочу, стільки й буду вештатись!!! Зрозуміло?!!
- Ха-ха! Не будеш ти так.
- Замовкни!!! Я в тебе не запитувала!!!
- Мамі своїй будеш рота закривати, зрозуміло?!
- Ти маму мою не чіпай, бо як дам, то перекинешся!!!
- А ну, дай! – сказала Настя і підійшла.
Ліза майже не розуміла, що відбувається. Настя підійшла і щось ще казала. Ліза не могла зрозуміти, але точно знала, що цей голос виводить її з рівноваги.
- Та замовкни вже!!!
- Не замовкну!
- Замовкнеш! – сказала Ліза і щосили вдарила її кулаком в живіт. Та скривилась, зігнулась і замовкла.
Через шум у вухах і нечітке зображення Ліза почула свій тремтячо-загрозливий голос і побачила перекошене обличчя Насті:
- Ось бачиш? Я захотіла, ти замовкла.
Ліза лягла на ліжко. Сил не було, в голові шуміло, їй здавалось, що в кімнаті землетрус. За хвилину вона відкрила очі і побачила, як Настя нависла над нею з шарфом:
- Пора платити за гріхи.
Ліза нічого не могла зробити: не було сил. Настя обмотала їй шию шарфом і щось говорила, але Ліза чула лише невиразний звук. Ось шарф на шиї. Ліза вчепилась в нього.. шарф затягувався, вона бачила перед собою перекошене від диявольської усмішки обличчя Насті. Згодом зображення розпливалось все більше і більше, вона задихалась. Голоси зникли, стало жарко, ніби вона була у вогні, було біле світло. Дівчина ніби провалювалась у безодню…
Перше, що вона побачила, коли відкрила очі, це біла стеля. Вона не могла поворухнутись.
- О, прокинулась. Ліза, привіт. – це був Джеймс.
Вона нічого не змогла відповісти. Її очі наповнились переляком, коли вона згадала, що сталось.
- Ліза, не хвилюйся, ти в лікарні, жива, слава Богу, і Настя тобі вже більше не загрожує.
Олег дуже перелякався за сестру і до її повернення розібрався з Настею. Її, на жаль, відрахували, за агресивну поведінку, пропуски і хамство викладачам. Шкода, як дитину, але, що заслужила, те і має. За цей випадок вона була покарана ще й законом. В Олегові прокинувся старший брат. Він бачив, як Джеймс, з яким уже встиг потоваришувати, гуляв зі своєю сестрою квітучими вулицями весняного українського міста. І бачив, в якому стані його сестра. Він розумів, що винен перед нею. Усвідомити свою провину повністю перед нею зумовив дзвінок від Джеймса із повідомленням про те, що Ліза в лікарні на межі життя і смерті.
Якийсь час після лікарні Ліза зовсім занепала духом. Дівчина ніяк не могла зрозуміти як вона могла до такого дійти? Всяке бувало, але з шарфом на неї ще ніхто не кидався. І до цього всього додалося те, що її найкраща подруга забрала документи і подалась на роботу, залишивши Лізу саму.
Цього вечора вона з Євою не пішла, бо її колишній хлопець призначив зустріч на мосту через річку. Ліза прийшла, постояла, почекала і побачила, що він стоїть на сусідньому містку з якоюсь дівчиною.
Поверталася додому знову плачучи. Треба було вчити домашнє завдання, а дівчина зовсім нічого не хотіла робити. Ішла і плакала. «Для чого я живу? Щоб друзі кидали? Навіщо була ця зустріч?» - думала вона. І раптом почувся спів:
- Опускаются руки.
И слёзы по щеках.
Весь мир ненужным стал
От горечи, обид.
Я не знаю, что делать,
Как вырвать эту боль,
В душе моей живой
Таится глубоко.
Дівчина пішла на звук. Здавалося, що це про неї співалося. Ліза увійшла туди, де її співали. Сіла на лаву і стала слухати.
- Отпусти!
Прошу Тебя, отпусти!
Мою боль, Иисус.
Обнови!
Моё сердце изнутри,
Дух Святой!..
У цей момент їй захотілось, щоб і їй хтось допоміг. Захотілось почати все спочатку, пробачити і забути образи, щоб їй теж пробачили всі, перед ким вона завинила. Але як? Як це зробити?
- Тебя ищу!
К Тебе взываю
Имя Твоё, Иисус, я вновь называю.
В моей душе, свет воссиял Твой
Когда наполнил Ты сердце моё.
Точно! Про Ісуса Єва їй розповідала! Точно! Це Він чекає її!
- Отпусти!
Прошу Тебя отпусти.
Мою боль, Иисус…
Ліза весь час сиділа і плакала. Вона і не почула, як біля неї хтось сів.
- Ти чому плачеш?
- Набридло все! Нема життя, я самотня! Я стільки всього накоїла за своє життя! Я хочу все забути! Я хочу почати спочатку.
- Виходь вперед, молися до Бога. Він не залишить тебе.
- Справді?
- Так. Виходь, молись, Він чує тебе, Він допоможе. І ми будемо з тобою. Ти знайдеш те, чого шукала.
- Обнови! Моё сердце изнутри!
Дух Святой! Обнови, Иисус.
Коли пісня закінчилась, вперед вийшла дівчина. Сльози настільки закрили їй очі, що вона не бачила перед собою дороги, але точно знала, що йде назустріч новому життю. У молитві ця душа виливала весь відчай і біль, який збирався протягом всього життя:
- Ісусе, пробач мені! Я дуже багато чого накоїла за своє життя, за що тепер шкодую! Якби ж можна було прожити все знову! Пробач моє невірство, мою жорстоку і ліниву натуру! Візьми моє життя під Свій контроль! Я давно мала це зробити, покаятись перед Тобою! Але все чогось чекала! В Ім’я Сина Твого, пробач мене і захисти. Я самотня, але більше не хочу бути такою! Прийми мене в число Своїх дітей. Наповни сенсом моє життя. Я дякую Тобі. Амінь.
За ще одну душу була рада і вдячна Богу вся церква. Дівчина зрозуміла де вона і побачила знайомі обличчя.
- Вітаю тебе, Ліза. – сказав Джеймс.
- І я вітаю. Нехай Бог благословить тебе. – додала Єва.
А Лізі здавалося, що світ засяяв навколо. Душа наповнилась радістю.
- Тепер все, що було в твоєму житті Господь пробачив і стер з пам’яті. Твоїх гріхів для Нього не існує. Радість велика на небесах. Давайте і ми подякуємо Богу за врятовану Ним душу, і що Він продовжує рятувати людей.
Всі схилили голови для молитви. Радість наповнила всіх присутніх в залі, а Лізу – найбільше.
Після цього вечора життя Лізи почало змінюватись. І змінюватись на краще. Дівчина тепер знала, що вона не сама в цьому світі, а ще в неї теж тепер є Друг, Який ніколи її не залишить.
Джеймс, після випадку між Лізою і Настею, не захотів, щоб Ніколь жила в гуртожитку. І не просто не захотів, а знайшов квартиру і вони туди переїхали. Звісно, це обійшлось недешево і йому довелось знайти ще одну роботу, але сестра була дорожчою. Вони навіть запропонували Лізі жити з ними і її батьки погодились. Скрутно було перший час, але потім звикли.
- Я не можу уявити, що б я робила без Джеймса. – часто говорила подругам Єва. – Він, як старший брат, узяв на себе всю важкість життя в чужій країні і чужому місті. Таким старшим братам і сестрам, як він пам’ятник за життя треба ставити. Я душе розсіяна, часто роблю щось не так, як треба. Але він, хоч це й розсердить його, не довго сердиться на мене.
- Так-так. Мене моя сестра теж тримає мене на ногах. Без неї я б не вижила тут. А чому ти в себе не вчилась?
- Бо ми жили останнім часом тут і вчилася в школі я теж тут. Потім тато поїхав в США, а ми залишилися. Потім ми знову поїдемо і будемо з татом.
- А мати?
- В мене, на жаль, немає матері. Вона померла, але я знаю: настане день і ми зустрінемось.
- Ти віриш у потойбічне життя?
- Ні. Я вірю у вічне життя на небі.
- А-а. зрозуміло.
Ліза все ще не могла пробачити своєму брату багаторічну байдужість, хоч він всяк намагався заслужити її прощення. А він вирішив, що платитиме за її проживання. Гроші відніс Джеймсу. Той нахмурив густі брови, наморщив чоло, подумав і сказав:
- Хочеш платити за квартиру, плати ось цій жінці. – він написав на листку якусь адресу, - Її звуть Олександра Іванівна. Скажеш, що платиш за одну дівчину, а решта двоє потім принесуть.
- Мені лише за Лізу платити?
- А за кого ж іще?
- Ну, якщо я зможу за вас трьох…
- Ти спочатку сестрі своїй допоможи. Решта потім.
- Джеймсе, я бачу як тобі важко. Я хочу тобі допомогти. Ти ж мені допомагав.
- Найкраще, що ти зробиш, це подбаєш про свою сестру.
Слова Джеймса прозвучали настільки твердо, що Олег, не змігши нічого сказати, пішов.
Ліза охоче переїхала з гуртожитку на квартиру. Вона, хоч була і невеликою і не розкішною, але завжди затишною. На стінах навіть шпалер нормальних не було.
- Нічого-нічого. Зароблю трішки зайвих грошей, будемо робити ремонт. – казав Джеймс своїм знайомим.
В тиші Ліза і Єва робили домашнє завдання, Джеймс займався своїми справами.
Ліза і Джеймс уже були вдома, Ніколь не було.
- В мене сьогодні нічне чергування, я скоро піду.
- Гаразд. А де Ніколь?
- Не знаю. Скоро прийде. Мабуть пішла на тренування. Влітку на концерт їде в Австралію… Не подобається мені все це…
- Чому?
- Я просто не знаю, як це все має бути. Тим більше додому стала пізненько приходити.
Брат набрав її номер і спробував подзвонити, але так, як він швидко поставив телефон Ліза зрозуміла, що вона не відповідає.
Через півгодини відчинилися двері і увійшла Ніколь.
- Де ти була? – запитала Ліза.
- Справи були.
- Єва, зайди до мене, - сказав Джеймс.
Вона увійшла в його кімнату.
- Eva, what’s happening? Why did you late? (Єво, що трапилось? Чому ти ти так пізно прийшла?)
- I was with my friend… (Я була у подруги)
- With whom? (В якої?)
- Do you know a girl, which died few weeks ago? ( Ти знаєш щось про дівчину, яка померла декілька тижнів тому?)
- Yes, I do. (Так.)
- I have spoken with her friend. She wanted to fall from the bridge… (Я розмовляла з її подругою. Вона хотіла стрибнути із мосту)
- Why didn’t you say me where are you? (Чому ти не сказала мені де ти?)
- I said yesterday. (Я казала вчора)
- And today? I very worry about you, Eva!( А сьогодні? Я дуже хвилююсь за тебе, Єво!)
- I’m sorry… (Вибач...)
Брат похитав головою і вийшов.
- Бувайте дівчата, я пішов.
Однак нічного чергування в нього не було: графік переробили. Він прогулявся містом і повернувся додому. Дівчата, тим часом, зварили їсти.
- Що, нічного не буде? – запитала Ліза.
- Ні. Я йду спати.
- Може повечеряєш з нами? – запитала Єва.
- Ні. Не хочу. Добраніч.
Єва пішла за ним.
- James, I am sorry… Excuse me please… (Джеймсе,мені шкода, що так вийшло. Вибач, будь ласка)
Він підійшов до неї:
- I’m not offended by you, Nicole. You are my sister and I love you. ( Я не ображаюсь на тебе, Ніколь. Ти - моя сестра і я люблю тебе)
Минув час. На вихідні Ліза часто їздила додому. Джеймс і Ніколь ходили до церкви щонеділі. Брали і Лізу, коли та залишалась. Там вона знайшла відповідь на своє питання: чому Ніколь і Джеймс взялись їй допомагати, замість ворожого ставлення. Вона зрозуміла, що все погане, на перший погляд, що сталося з нею, пішло на користь. Дівчина почала розповідати про це своїм рідним, перестала ображатись на брата. Її дуже тішила думка, що вона не сама в цьому світі. В неї є тепер Друг, який ніколи її не покине. Давно вона хотіла мати такого Друга.
На жаль, з Джонс вона до осені попрощалась: Джеймс потрапив в аварію і ледве вижив. Коли йому стало трішки краще, вони з Ніколь поїхали в Америку. Джеймс просто не зміг уже так працювати, принаймні рік. І вони поїхали додому, де їх чекав тато. Єва вступила в школу медицини в місті Бостон.
А Ліза закінчувала коледж і жила у брата. Ліза і Ніколь, як і Олег із Джеймсом залишилися друзями назавжди.
Пізніше Єлизавету Михайлівну Марченко пам’ятатимуть в одному глухому селі як чудового лікаря, який багатьом людям врятував життя, а разом із життям – душі. Однією з таких душ була Василівська Анастасія, її пацієнт, яку привели люди із запаленням легень у віці 32 років. Життя врятувати не вдалось, а от душу – так.
- Слава Богу! – за кожного врятованого казала Єлизавета Михайлівна.
Жила вона в кімнатці, яку винаймала в однієї бабусі. Була готовою щохвилини до дзвінка від людей.
Раптом у двері постукали.
- Іду.
Вона відчинила. На порозі була Ніколь. Вони не бачились з того дня, коли вона поїхала…
- Я не на довго, але дуже рада до тебе заскочити.
- І я рада тебе бачити.
Вони випили чаю, побалакали. Надворі була глуха осінь, лив дощ і дув вітер. Однак в квартирі Лізи було тепло і весело, адже там зустрілися дві найкращі подруги.
Комментарий автора:
У новелі «Студентки» образ Єви-Ніколь і її брата Джеймса, як іноземців, я вибрала не просто так. Кожна людина, стаючи християнином, отримує від Бога якесь завдання, щоб виконати Його план спасіння людства. Іноді людина виконує це завдання далеко віл свого дому. Ніколь не вважала це місто своїм домом назавжди, вони з братом постійно чекали можливості повернутись на Батьківщину. Так само кожен християнин вважає Землю своїм тимчасовим домом. Тут він виконує Божий задум для нього, адже всі люди народились не просто так.\r\n В образі Джеймса показаний той старший брат, про якого мріє кожен. Джеймс опікується своєю сестрою і докладає до її навчання чималих зусиль. Він став опорою своїй молодшій сестрі, яка сама б не вижила в чужій країні і чужому місті.\r\n Коли Єва познайомила Лізу, а Джеймс Олега, з Богом, вони виконали своє завдання тут і могли повернутись додому.\r\n Ліза і Настя на початку твору – символи дівчат, які вважають, що усім для повного щастя, не вистачає бойфренда. Тому вони більше ніяк не могли пояснити веселий настрій своєї сусідки.\r\n Ліза – людина, яка шукає сенс свого життя, шукає наполегливо. Будучи на дні відчаю, вона спочатку піддається йому і кидається на Єву з ножем, потім кидає її під машину. Злякавшись свого вчинку, дівчина трішки бере свої відчуття під контроль і зривається на Насті. На самому дні відчаю Бог подав їй свою Руку через пісню, яку вона почула через відкриті вікна Дому Молитви. Там лунала пісня Олександра Бейдика «Отпусти».\r\n Настя – образ впертих людей, яким не жаль нікого, крім себе. Однак в кінці твору вона теж приходить до Бога.\r\n

Об авторе все произведения автора >>>

Tasya Smile, Первомайск, Украина

сайт автора: личная страница

 
Прочитано 197 раз. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы, замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Отзывы читателей об этой статье Написать отзыв Форум
Отзывов пока не было.
Мы будем вам признательны, если вы оставите свой отзыв об этом произведении.
читайте в разделе Проза обратите внимание

Пёрышко - Алла Войцеховская

Только Он неизменен - Елена Сидоренко

Баба- Кукушка - Елисей Пронин

>>> Все произведения раздела Проза >>>

Публицистика :
Александр - Александр Гудков
Посвещается святому Александру Невскому, стихотворение написано под вдохновением после поклонения его мощам,привезенным в Смоленск , где я и живу.

Публицистика :
Осторожно мошенник - Буравец Валерий

Поэзия :
Как много зла в моем произволенье - Светлана Синькова

 
Назад | Христианское творчество: все разделы | Раздел Проза
www.ForU.ru - (c) Христианская газета Для ТЕБЯ 1998-2012 - , тел.: +38 068 478 92 77
  Каталог христианских сайтов Для ТЕБЯ


Рамочка.ру - лучшее средство опубликовать фотки в сети!

Надежный хостинг: CPanel + php5 + MySQL5 от $1.95 Hosting





Маранафа - Библия, каталог сайтов, христианский чат, форум

Rambler's Top100
Яндекс цитирования

Rambler's Top100