Знаю, що твоя рука
Не раз тримала олівця.
Чи ти до нього приглядався,
Розгледіти його старався?
Візьмем до прикладу - простий,
Цей олівець не дорогий.
Якщо новий, то він чистенький
І стержень має ще гостренький.
Ще у руках він не трудився,
І ще ніде не пригодився.
Зате, як глянеш - ох, краса,
Чудове в олівця життя.
Новії стержень й покриття, -
Краса іде їм до "лиця".
Але, як користі нема,
То олівцеві гріш ціна.
А в іншого - брудна основа,
Тупий вже стержень... Знову й знову
До рук його людина брала,
Щось креслила і малювала.
Він - її друг. Крізь все життя
Він їй служив без нехотя.
Тепер брудний і притупився,
Та радий: комусь знадобився.
Як міг для когось послужив,
Про це ні разу не жалів,
Бо по собі сліда залишив,
Й не раз людськеє око тішив.
А ми як, люди? Як же ми?
Які ми з вами "олівці"?
На кого з двох ми більше схожі,
Чи є у нас діла хорощі?
Як ми живем: лише для себе?
А ближній? - Він для нас не треба.
Чи віддались Святій руці,
Як ті корисні олівці?
Як ті, що може і зносились,
Та Божим вогником світились.
Як ті, що часом і в знемозі,
Та сил ідем черпати в Бозі.
Як ми? Чи ближньому служили?
Холодне серце обігріли?
Простили, втішили, обняли,
З голодним хліб свій розламали?
Як ми живем, на кого схожі?
А може з-зовні лиш хороші,
Й, як гострий стержень в олівця,
Такі є серце і душа?
Слова колючі, гостра мова,
А погляд..., і не треба слова?
Чи це не ми, не я із вами?
О, люди, що це? Що це з нами?
На нас рука Майстра чекає,
"Краї" Він гострі постинає.
Він зоче нами малювати,
Людей і нас благословляти.
У руки Господа Христа віддайсь,
З Ним радісне буття.
Полине пісня із грудей.
Живи для Бога і людей!
|
