Для ТЕБЯ - христианская газета

А НЕБО НАС БЛАГАЄ БУТИ ВИЩИМИ... (Вибрані релігійні вірші 2000-2005рр.)
Поэзия

Начало О нас Статьи Христианское творчество Форум Чат Каталог-рейтинг
Начало | Поиск | Статьи | Отзывы | Газета | Христианские стихи, проза, проповеди | WWW-рейтинг | Форум | Чат
 


 Новая рубрика "Статья в газету": напиши статью - получи гонорар!

Новости Христианского творчества в формате RSS 2.0 Все рубрики [авторы]: Проза [а] Поэзия [а] Для детей [а] Драматургия [а] -- Статья в газету!
Публицистика [а] Проповеди [а] Теология [а] Свидетельство [а] Крик души [а] - Конкурс!
Найти Авторам: правила | регистрация | вход

[ ! ]    версия для печати

А НЕБО НАС БЛАГАЄ БУТИ ВИЩИМИ... (Вибрані релігійні вірші 2000-2005рр.)


***
Різдвяна ніч у паморозі слів
З колядок теплих на вуста лягає;
Святковий гомін землю облетів:
“З Різдвом Христовим щиро вас вітаємо!”

Хитнеться космос й через сотні літ,
Коли Дитя у яслах заридає…
А Янголи віншують цілий світ:
“З Різдвом Христовим щиро вас вітаємо!”

Бринить зоря в рожевих небесах,
Відходить довга ніч, уже світає…
Тремтить молитва в світлих голосах:
“З Різдвом Христовим щиро вас вітаємо!”

Хтось із колін устати не посмів,
А хтось, як птах на радощах злітає…
Різдвяна ніч у паморозі слів
З Різдвом Христовим все живе вітає!

***
Гляньте, люди, цей день всміхається,
Як дві тисячі літ тому.
Гляньте, люди, Христос рождається –
Тож віддаймо хвалу Йому!

Чули, люди, ця звістка котиться
Вслід усім чотирьом вітрам?
Чули, люди, Ісус народи всі
Закликає в Небесний храм?

Знайте, люди, що взявшись кригою,
Річка Господа прославля.
Знайте, люди, усе, що дихає
Й квітне – славить Його ім’я.

Вірте, люди, що скоро станеться
Нове небо й земля нова.
Вірте, люди, що дні останні це
Скоро збудуться всі Слова.

Подивіться – цей день всміхається,
Як дві тисячі літ тому.
Наш Спаситель Христос рождається,
Тож віддаймо хвалу Йому!

А НЕБЕСА…

А небеса не мають дна,
Як хмар не блакитних карі очі.
Я болю напилась сповна,
Тепер душа спочинку хоче…

А в небесах не б’ють дощі,
Як не живе в тобі кохання.
На перехресті спориші
Стежок розквітли наших зрання.

А в небесах безмовна тиш.
О, як ти схожий з небесами!
Іди. Зникай. Навік облиш,
Та знай, що я odi et amo*,
Хоч небеса не мають дна.

ТИ ЙШОВ

Ти йшов вперед, Ти дивився прямо
На сльози, сміх, на слова брудні…
Ти знав, що наші життя – це ями,
Провалля чорні з багном на дні.

Ти йшов вперед – на базарну площу, -
Немов товар – ті тридцять срібняків…
Там править той, хто кишеню товщу
Зібрав на довгих рядах лотків.

Ти йшов вперед під гучне “Осанна”
По гіллі з пальм у Єрусалим.
Ти знав, Ісусе, ці дні – останні,
За них у Батька всяк час молив.

Ти йшов вперед. Іроди, пилати,
Священство Бога сміялось вслід…
Але не втримали сили Аду
Того, Хто словом поставив світ.

Ти йшов вперед. Перемога світла
Росою крові текла з хреста.
Ти йшов вперед, щоб в серцях розквітла
Надія, віра й любов свята.

Світи, Ісусе, незримим світлом,
Збирай каміння на новий храм.
Ти йдеш вперед. За Тобою – діти
Спішать чимдуж до небесних брам.

***
Сотні різних очей,
Переповнених вірою в краще.
Сотні різних очей
Із єдиним бажанням—жить.
Кожне серце—війна,
Що віками дзвенить—ота ще…
Кожне серце—війна,
Де Господь так бажає жить!

Сотні стомлених душ
Слухом мірять під ніж кожне слово.
Сотні стомлених душ
Видирають із вуст любов.
Люди прагнуть тепла,
А не мжички, що пада кволо…
Люди прагнуть тепла—
Кожен тихо вірить в добро.

РІЗДВО
Різдво—це ніч,
Колядки, білий сніг,
Це тепла піч
І низка нових снів…

Різдво—це час,
Коли прийшов Ісус
Дитям до нас:
“Я вас усіх спасу!”

Різдво—це тінь
Пасхальних розіп’ять
І воскресінь—
Мені надію дать…

ЗАМЕТІЛІ

Заметілі весь день, заметілі…
Сині Ангели до нас прилетіли.
Синім Ангелам нема кінця-краю…
Я сьогодні тебе вибираю.

Не знайти мені кращого друга—
Нас обох поєднала розлука.
Хуртовина наш відчай остудить—
Разом ми ще зуміємо бути.

Заметілі весь рік, заметілі…
Сині Ангели враз стали білі.
Сніжна музика у душах зітхає…
Твоє серце мене вибирає.


***
Караван пртягнувся до сходу.
Дзвонить мріями дика кантата.
Лиш збайдужілість душ народу
Не дає у серцях світати…

Ми йдемо до будівель вівтарних,
Ми чужим поклняємось догмам.
В чорний колір змальовані барви
Не дають в серцях жити Богу.

ПЕРШІ

Плекали надії,
Вірили, мріяли
Спершу,
Лишаючи сльози
На битій дорозі
Перші…

Сміялись, раділи,
Кохали, любили
Вперше…
Тримали в долонях
жарини вогняні
Перші.

В незвідані далі
Стежки прокладали,
Стерши
Людські п’єдестали
Серцями із сталі,
Перші.

Відчувши, як воля
Серцями від болю
Креше,
Несли крізь образи
Всі віхоли часу
Перші.

А потім зорею
Враз стали землею.
Вершив
Господь їхні долі,
Бо вцвітилось поле
Перших.

І стали дощами,
Вітрами і снами
Перші –
Пішли, щоби дати
Нащадкам світати
Першим.

ЧАС НА ЗЕМЛІ

Час на землі. Живу чи доживаю…
Та кожен день за Господом іду.
Величне сонце сходить і згасає,
І місяць достигає у саду…

Час на землі. Відміряно, як краму:
Відрізать – так, а доточити – зась!
Гучних вітрів звучить мажорна гама,
Де кожен звук – життя когось із нас.

Час на землі. Випробування Неба:
Засухи, заметілі і дощі…
Мій Боже, крок за кроком йду до Тебе -
До Того, Хто живе в моїй душі.

Я ВТОМИЛАСЬ

Я втомилась від болю,
Від рабства колючих дротів,
Сліз підгірклі струмки
Я втомилася лити в долоні…
Серце хоче на волю –
В Ісуса обійми святі,
Розірвавши сітки,
Що тримають планету в полоні.

Помирати втомилась
Щодня, посекундно, щораз.
Від щоденних гріхів –
На снігу закривавлені рани…
Тільки Господа милість
Стирає знеможений час
До основи віків
І вибілює шати багряні.

Я втомилась без віри
По долі іти навмання,
Без любові й надії
Ледь жевріти я притомилась.
Божа ласка безмірна
Смерть чорну хрестом зупиня,
І над Всесвітом сіє Господь
Ніжно-зоряну милість.

***
Найглибші у світі –
Очі,
Що відкриті для життя.

Найчистіша у світі –
Сльоза,
Що бринить на щоці Бога.

Найширше у світі –
Серце,
Що вміщує Всесвіт.

Найвища у світі –
Любов,
Що тече з пробитих рук.

***
Розбите серце впало на пісок.
Розбите серце – сонцем впало косо…
Веселкою Великий став Візок,
І білий Хтось по нім розсипав просо.

Розбите серце – на холодний пил…
Магнітні бурі піднімають шквали..
Ковчег надій останній дощ допив,
І краплі сіллю в свіжі рани впали.

***
Тобі я віру в руках несу:
Розломлену, розбиту, вбогу.
Дай сили встояти мені, Ісусе,
Вкажи дорогу.

Тобі я безцінь виболених мрій
До ніг святих складаю.
Веди мене повік, Спасителю мій,
Де день світає.

Свою печаль в блискавках грозових
Твоїм хрестом закреслю.
Прости мені. Погордість дум прости
В дорозі хресній.

Тобі я віру а руках несу.
П’є дикий вітер хмари…
Дозволь мені прийнять Тебе, Ісусе,
Безцінним даром.

ПЕЧЕРА СЕРЦЯ

Печера тьмяно бавиться з вогнем:
Дихне теплом, то холодом повіє…
І від незвички страх ляга на вії
Перед розмовою віч-на-віч з вічним днем.

Багаття – хрускіт шишок доїда,
Потріскує так тихо-тихо хвоя.
Захоплена в полон змаганням-грою,
Душа, як мак осінній, відцвіта…

Лишився вуглик. Чи лизне вогонь
Іще хоч раз оцей сумний прихисток,
Щоб серце розсміялось чисто-чисто?
Та хтось сичить-шепоче: ”Охолонь.”

Перед розмовою віч-на-віч з Вічним днем,
Візьму іскринку – клаптичок святого –
І принесу перед обличчя Бога,
Щоб знову розгорітися вогнем.

БАБЦЯ

До бабки – бабця.
Погомоніти…
В кожної праця,
В кожної діти.

Сядуть рядочком,
Глянуть на руки…
Скільки тих рочків!
А вже онуки…

Так само пишні
Вишні у травні.
А долі пишуть
Листи прощальні.

Хтось вийде з хати:
“Агов, бабусю,
Там кличе мати!..”
Пасуться гуси,

Пасеться вітер,
Пасеться старість.
Отак сидіти –
Найбільша радість.

“Бабусю, рідна!”
“Іду, малече!”
А сонце літнє –
Рядком на плечі.

І позмовкають:
Так легше – мовчки…
Життя стікає…
Стільки вже рочків!..

В кожної праця,
Онуки, діти…
І час прощаться –
Днина в зеніті.

***
На порозі у позасвіття
Відкриваються двері смерті
І дзижчать через них комети,
І тріпочуть Ангели крилами.

На порозі у позасвіття
Кожен рух дзвенить акварелями
І обличчя людей плачуть воском
Серед храмів, що п’ють серця…

На порозі у позасвіття
Тіні губляться у гравітації
І коти чорні мліють білістю –
Плачуть гірко так серед клумб…

На порозі у позасвіття
Повертаються давні прощення,
Терези скриплять, шальки знаючи, –
Про найперше і найоста…

Зустрічає Істину істина
І душа, від життя втікаючи,
Розливається у життя.
На порозі у позасвіття…

СНІГИ

Сніги, сніги, метуть сніги,
Хурделить віхола, завоїть…
Твоїй душі болять гріхи
І світло рани не загоїть
В Твоїй душі залізний цвях –
За мене серце кровоточить,
А я блукала по світах…
Безкрилий, вітром гнаний птах,
В Твої долоні падав, Отче.

Сніги… Сніги… біліє дим
У снігопадовім безмежжі,
Лиш сіра я – я хвора тим,
Що в серця збудувала вежу
Зневаги, посміху, образ…
Я заслуговую на страту.
А Ти, Святий, прощаєш нас,
І ніжно так, крізь вогкий час
Ізнов ідеш людей спасати.
Сніги…

***
На м’яких лапах бродять леви
Сонними кімнатами моїх днів.

Килима розцяцьковані підіймають брови
І корчаться, здивовані примарною ніжністю.

Гірчить чай із морожених гліциній,
Дурманить златогривих аж до дикого реготу.

… На гострих пазурах бродять леви,
Припорошені подихом тихої молитви.

***
Не маю запобіжника від сліз.
Молитва тихо,
Як молитва диха.
Осінній ліс
Горить… І чим гасить
Цю довгу мить?
Вона жива, на лихо –
Он на каштани жовті обережно
Розвішує потріскані сережки.

***
Шукаю іскру сонця
В пам’ятниках холодних очей
На трасі з одностороннім рухом.
Ми розучилися зупинятись,
І той, хто йде позаду,
Бачить лише монументи спин.
Але я шукаю іскру сонця!!!

***
Вчусь сміятись прикрощам на зло,
З гумором дивитись на образи…
Б’ється грім об береги веслом
І в душі висвітлює прекрасне.

***
… А на горі є хрест,
Там право на прощення
За безцінь віддають –
І плачуть душі щемно…

А Небо нас благає…
Туман троянд, вінок чортополоху,
Прим’ята рута серед бездоріж…
Ми всі та кожен з нас – чужі потроху,
Вигнанці Раю, кинуті під ніж…

Запрограмовані на самознищення…
А Небо нас благає бути вищими.

***
Помирають тільки смертні,
А у нас вода жива є:
По цвяхах, по гострім терні
Із хреста вона стікає.

Помирають смертні тільки,
А у нас від смерті ліки.

***
Колядки впали на брудні дороги,
Як чистий сніг, як зорепадний дощ.
У яслах народився вісник Бога,
Прийшов на землю вічний світла вождь…

А дітлахи співають : «Колядниця»,
Різдвяний день святкують без Христа.
Ісусу ж зірка доленосна сниться…

***
Срібні струни розбитої гітари
Відлунюють душу –
Метелики з вогню піднімаються іскрами.
Майбутнє народжується всередині,
Коли коліна не в силі втримати планету…

***
Ну добре. Я промовчу.
Молитвами :
Моїми – в Ти,
Твоїми – крізь століття…
Нам пророста пророча
Сонцегама,
Щоб розцвісти
Трояндами між сміттям.

Лишилося зустріти
Сонних марів
Десь на межі
Розлук, не знаних нами.
І будуть тліти квіти
Кров‘ю чарів
В одній душі…
Промовчу молитвами.

ВЕСІЛЬНИЙ ДИПТИХ

ПРИСВЯЧУЮ СІМ’Ї ПРОКОПЕНКІВ
І
Їм дощ осінній проспівав: “Амінь!”,
Рушник двокриллям на дорогу вивів…
І поцілунком впала золотінь
На зло хрипливо-відчайдушній зливі.

Для них звучав, як вперше, Мендельсон…
Рука в руці, серця в єдинім ритмі
Випереджають щастя: “Дивний сон”…
І сліз акорди падають на рими.

Ідилію не руш! Повік не руш!
Життя і так, як океан, солоне…
Застигла мить у поєднанні душ,
Розмита тим, що на щоках холоне…

ІІ
А молодість аж в скроні п’янко б’є,
Вирівнює стежки в одну дорогу.
“Кохання є! – кричить. – Погляньте, є!”,
Вінчає сонцем на долонях Бога.

Є біла сукня, вмочена в блакить,
Є безкінечні кола двох каблучок…
Вони готові світ в руках носить,
Аж поки смерть їх душі не розлучить.

Вуста в уста, і “Так” в буденність днів…
Вуста в уста і “Так” на віки вічні…
Два лебедя в життєву дійсність снів
Несуть на крилах незгасимі свічі.

ВІН НАРОДИВСЯ
Він народився. Чуєте? Оркестр –
То ангели несуть хвалу Отцю.
Він народився! Бог прийшов з Небес,
Щоб кров’ю землю освятити цю.

Він народився! Сонні пастухи
Покидали отари між полів.
Він народився! Взявши посохи,
Пішли Царю вклонитися царі.

Він народився! Вифлеєм дрімав,
Єрусалим і Рим, і світ увесь…
Усе живе затихло у домах,
Лиш в яслах тихо шелестів овес.

Він народився! Тіні майбуття
Звисали з павутиння у хліву…
Та весело всміхалося Дитя,
Торкаючи м’яких овечих вух.

Він народився! Пастир пастирів
Облишив світлий трон святих Небес
І освятив любов’ю бідний хлів.
Він народився! Чуєте оркестр?

ІЛЛЯ

Людська вервечка…
Безбережна ніч
У безшелесних митях
Колінкує…
Вуста Предтечі
Сиплять навсебіч
Життєосяйні ниті
З вічних руїн.

Черленим болем
Ромотушний світ
Від голосу в пустелі
Заросинив…
Предвісник Волі
Зосенілий глід
Вже бачить на постелі
Бога-Сина…

Хвилини миру
Падають в пісок.
Грузке майбутнє
Марить про Голготу…
Розлито миро
Стрічкою вісток
(Навік прошите гладдю) –
біль народу.


ПОБАЧЕННЯ

Ти призначив побачення
На перехресті віків.
Тиховоддя любові –
В розбитому серці Голгофи.
Надміром сплачено
Ціну за смертність гріхів.
Краплями крові
Плаче розіп’яте Слово.

Помираю без Істини.
Битва з собою – пуста…
Світові катастрофи
Не мають жодного значення…
Падають іскрами
Сльози на руки Христа.
В сутінь Голгофи
Я іду на побачення.

СВІТАЄ

Осягаю всесвітню пустку:
Смерть кігтиста плює в чоло…
І…Світає. Молитви згустки
В небо здіймуть святе крило.

Знаю, знаю: згубили діти
Віру, як загубила я …
Та…Світає. І по орбіті
Час новий відміря Земля.

Утікаю з мотивів ретро…
Не мовчи. Прошу, не мовчи!
Світ світає. Кордони стерто.
Ти простив Своїх палачів.

ТОБІ

Твоя рука у мене на плечі,
Тепло очей квітневим сном розквітло…
О, я – одна із грізних палачів.
Невже простив, омив палючим світлом?

Колись я упаду в наземнний пил,
Мій дух до Тебе, милий Боже, злине…
Де зможу я узяти стільки сил,
Щоб зупинити сльози безупинні?

Фанатка сонця в тлінності свічі…
Ланцюжить страх, як металеві кліщі,
Твоя ж рука у мене на плечі –
Найменшої піщинки в світі вічнім.

СУМНІВ

Чи доживу тепер до “завтра”?
Згорає сумом сонна ватра..
Стодзвоном дух палахкотить:
“Я хочу жить! Дозвольте жить!”

Довкола думи новоскреслі –
Квадрати й ромби нишком креслять,
Цяцьки розвішують на німб,
Хоча давно тягар на нім.

Чи зможу викорениить душу? –
Лиш у пустелі сонце сушить.
Іде народ, несе хрести…
Чи зможу я свій донести?

Чи доживу тепер до “завтра”?
До фінішів приводять старти.
Мої ж затвори без ключів –
Я розгубила їх вночі.

***
Ми випили дорогу в крайність слова,
Ми випили дорогу в довгу мить.
Ми – зламане людьми гілля соснове:
Нам ще оцей зимовий день прожить.

А я колись намріяла дельфіна,
Та солоно плеснула в очі вісь…
Ми випили дорогу в ту країну,
Куди везе віки Великий Віз.

Шаленці з пошматованої книги
Верстають сторінки в диму багать:
Тріщать гілки соснові тихо-тихо –
То наші душі хочуть небом стать.

НАДІЯ

Намокло серце, вмочене в грозу,
Курява пилу зверху притрусила…
“Куди іду? Кому тяжбу несу?
Змагатися я більш не маю сили.”

Земля, як вихор, юрнула з-під ніг,
Цвяшечки від троянд розпорошила…
“А я ж було біленьке, наче сніг –
Чом нині чорнь тече-кипить у жилах?”

Заблудле серце слізьми допіка,
Допоки очі бачать хрест святині…
“Яка юрба довкола гомінка!
Не зна вона, що я промерло нині,

Не знає цей напівшалений люд,
Що я згоріло муками сьогодні…
Холодне серце, мертве від отрут,
Несу Тобі, Той, що безодні.”

ПІСНЯ БОГУ

Я чую пісню… Вона сміється
І крильми світ огортає весь,
Вона торкає розбите серце,
Вона злітає у синь небес…

Я чую пісню – вона прекрасна,
Прозора, чиста, немов кришталь…
В душі палає вогонь незгасний,
І теплі очі зоряться в даль.

Я чую: пісня до Бога лине,
Горить мільйонами голосів,
І руки тягнуться без упину
До Того, Хто на хресті висів.

Стоять в покорі подоби горді
Перед престолом святим Отця…
Я чую пісні дзвінкі акорди –
Прославмо, люди, свого Творця!

***
Небо падає на землю
І сміття розносить вітер…
Я ж іду в свою оселю –
Я земний одвічний митар.

Голуби червоні лапи
У калюжах мерзлих мочать…
Я ж любов’ю хочу стати,
Я давно додому хочу.

У руках крихти – для птахів,
Розкришу себе в дорозі…
Світ оцей чекає плаха,
Я ж у неба на порозі.

***
У Христа є руки – це ж бо наші руки.
У Христа є ноги – це ж бо наші ноги.
Знає Він – Спаситель – всі тілесні муки,
Знає Він – Спаситель – всі людські тривоги.

Нашими ногами Він сьогодні ходить,
Нашими руками пропонує Небо.
На Господнім полі рясно жито сходить,
На Господнім полі слуги вірні треба.

Хто звертає долі, як не Божі діти?
Хто звертає долі на святу дорогу?
У Христа є ноги – ними йдуть по світу
Люди, що схилили душі перед Богом.

У Христа є серце – нашими словами,
Нашою любов’ю Він іде спасати…
У Христа єнами виболені рани.
До роботи прагне хто з Ісусом стати?

У Христа є руки – це ж бо наші руки.
У Христа є ноги – це ж бо наші ноги.
Знає Він – Спаситель – всі тілесні муки,
Знає Він – Спаситель – всі людські тривоги.

***
Мій Боже, все в руках Твоїх:
І сосни ці, що тягнуть гілля,
В небесну синю розмаїть,
І на хресті розп’ятий гріх,
І в душах сонячних весілля,
Що дзвоном сонячним стоїть.
Мій Боже, все в руках Твоїх:
І біль, і страх людський, бажання –
Про них Твоя любов болить…
Про них болить весняний сніг,
Що кров’ю тане від чекання –
Тече в Твою ясну блакить.
Мій Боже, все в руках Твоїх!

В ТВОЄ ІМ’Я

Я все приймаю, як від Тебе:
І серця спів, і крик душі…
В Твоє Ім’я летять поеми,
В Твоє Ім’я горять вірші.

Підніжжя ніг Твоїх – планета,
Піщинка в космосі, Земля.
В Твоє Ім’я біжать комети,
В Твоє Ім’я існую я.

ХРЕСТ

Над світом височіє хрест –
Безсиле людство зберігає.
Що проти нього Еверест?
Він шлях, прокладений до Раю.

Коли надходить час видінь
І ніч свій шлейф кладе над світом;
Творіння кожне має тінь,
А хрест горить всесильним світлом.

Від нього йде початок “буть”
І все до нього повертає…
Над світом хрест – духовність, суть,
Місток, прокладений до Раю.

ЛЮДИНІ

Я не знаю твої тривоги
І неспокій в душі твоїй,
А тихо молюся Богу,
Бо я Ангел сьогодні твій.

Я не знаю твої страждання.
Білі крила піднявши ввись,
Ангел молиться за кохання
І за мрії, аби збулись.

Всі страждання відкинь і муки
У бездонну вічну блакить.
Понад світом простягши руки,
Наш Господь на троні сидить.

У ЧИСТИЙ ЧЕТВЕР

Я омию тіло в росі досвітній
У четвер – у Чистий Четвер
Розлилась любов тюльпановим цвітом:
Ми живі, спасенні тепер!

Ця роса ще зріла обличчя Ноя,
Розбиваючись об ковчег,
Проростала соком життя весною,
І сьогодні в жилах тече.

Ця роса тримає Голгофи ранок,
Молитов нічних тихий сум.
Це вона стікала в криваві рани
Коли Бог не втримав сльозу.

Розлилась любов трояндовим цвітом
В чашу долі аж через верх…
Я умию очі в росі досвітній.
У четвер – у Чистий Четвер.

РОЗМОВА
І навіть сильні світу цього.
Отримавши усе земне,
В молитві кликали до Бога:
«Спаси мене!»

І навіть ті, хто мали владу
Та відкривали полюси,
Благали: «Небесний Тату!
Мене спаси !»

І навіть люди, що сходили
Усі несходжені світи,
Просили в Бога: «Дай нам сили
І освяти!»
________
А Бог сердець торкався ніжно:
«Люблю тебе, спасенний грішник!»

ПАСХА

Обвисла ніч на п’ятірні каштана,
Завмер протяжний довгий гул хрущів.
І місяць жовтий у блідій сутані,
Жасминові викохує кущі.

Пасхальну ніч світанок допиває
На сході сонце – багряниця сліз…
Відкрило воскресіння двері Раю:
Христос свободу грішникам приніс.
_______________
На Маслиновій горі
Там між маслиновим гілляччям.
На перехресті всіх доріг,
Чекав Ісус серця незрячі,
Бо не чекати Він не міг.

Ішли повз Нього бідні люди
Та проїжджали багачі…
І Господу боліло в грудях
За світ, розбитий об мечі.

Бог омиває світ любов’ю:
Забувши часу плинний лік,
Він молиться за нас з тобою,
Прийдешніх в двадцять перший вік.

Там, у саду маслин розлогих,
Куди ведуть усі шляхи,
Де всі схрестилися дороги,
Христос прощав людські гріхи…

Минуле прагло рук Христоса,
Теперішнє припало ниць
До ніг Ісуса – Бога босих,
Майбутнє – до святих зіниць.

Господь чека серця незрячі,
Стражденні, стомлені, сумні…
Там, між маслиновим гілляччям
Сьогодні, завтра й доки днів.

***
"Хочу жити" – молила Жанна Д’Арк,
А довкола зривався вогонь палкий.
«Єретичка! – жбурляли камінь попи, -
Мусиш вмерти сьогодні пред людом святим.»
І хитнулись століття землі,
І небесне світило зсушило кров…
Орлеанська діва, проречена в смерть,
Зажила у віках, як любов, як життя.
_______________________
А жорстокі мужі з хрестами в руках,
В білих праведних рясах, пішли в забуття.
Хоч лишились живими, в серцях пішли в забуття.
Бо історія стерла імення їх з книг.
____________________
Маємо Вічність – життя розміряне ніччю…
Маємо Вічність – то смерть, освячена днем.

* * *
Я на причастя душу принесу,
Очищену вчорашнім покаянням.
І Церква задзвенить: «Гряди, Ісусе!»
І Дух Святий утре з очей росу -
Безликий відблиск гордого світання.

Ковток вина і хліб – межи віки.
Минають долі, а Христос – триває.
Тече спасіння в Божі береги,
Горять прощенням випрані гріхи
І птах небесний благодать звіщає.

Я на причастя серце принесу,
Натомлене буттєвістю земною
І, знаючи, що йде Господній суд,
Я на вівтар кладу себе усю –
Аж сто снопів здіймаються за мною.

***
Приходять не ті. Не ті зазирають ув очі.
І каву заварюють чорну, як ночі, не ті.
Серцями не ті прикіпають до серця. Мій Отче.
Не можу хилитись під тиском в покорі святій.

Не ті посміхаються, ранку спиваючи віхи…
І білі троянди не ті у дарунок несуть…
А хочеться сонця – щоб серед підталого снігу
Лиш очі єдиного – в серці здіймали грозу.

***
Нині радість стала. Тиха радість…
Тільки десь на Сході зливи йдуть,
Тільки десь зриваються цунамі,
Тільки десь вулкани лаву плавлять,
Революції вирують, палять війни.
«Весела новина»… сміх крізь сльози,
І в душі розхристане кохання,
І у серці топтана любов
Чобітьми-кросівками-віками…
“Ми бажаєм свят веселих вам!”
Вісники Різдва у світі смерті…
Не достойна бути я святою.
Скину крила – подарую іншій,
Най вона цю ніч теплом осяє…
Ти подай їй руку – усміхнеться.
Нині радість – в сутінках печалі.

КАПЛИЦЯ НА БАЗАРІ

Перекупки, закупки… хтось тягне сани,
І щасливий, а тому – машина сниться…
Гамориння… Насіння базар поганить…
Продають апельсини, ножі, спідниці.

Продається посуд, картини, ванни…
Продають кошенят і домашню птицю,
Ну а поряд – отрута, сітки, капкани
І вимолюють грошей, щоб десь «напицця».

В кого з них, цих базарних, без пуху рильце?..
Пес бездомний зализує свіжі рани…
А у центрі міста стоїть каплиця –
Тонко-тонко над містом тече «Осанна».

***
Мої дощі – це лиш мої дощі,
Мої сніги – це лиш мої сніги…
Розмінюючи світло на гроші,
Викуплюю вже прощені борги.

А ув очах Твоїх сурмить прийде
Прийдешній день, а чи прийдешній вік…
Ти виборов, Ти вистраждав святе,
А ми ізнов нагадуєм калік.

Своєю порожнинністю душі
У Твоє серце б’єм нові цвяхи…
Мої дощі – це лиш мої дощі.
Мої сніги – це лиш мої сніги.

***
Власноруч обираємо пращурів
В запорошеній затуманеності
Кожен з нас обирає схожості,
У минувшині виправдовується
І до вищості падає в глибину.
І донизу зринає в прольоті вверх…
Вибираємо мешканців джунглів чи…
До Адама спрямовуєм світлий зір,
А знайшовши виправдання душі,
Одягаєм вінці не з лавра – з осик.
Бо на славу лиш заслуговує той,
Хто заглянути Правді в очі зумів.

КРИЛАТА РЕАЛІЯ

Я зустріла Янгола в смокінгу –
В центрі світу і Мегаполіса –
Він босоніж на тротуарі
По скрижалях калюж вальсував:
На обличчі – сяйво минулого,
А чи тінь золотого німба…
Тільки люди, зобачивши диво,
Відвертали погляди вбік…

Під не чутні для міста звуки
Танцював білокрилий геній,
І від кроків його космічних
Убирався сріблом асфальт…
Насміхались байдужі діти,
І брехали собаки в Небо,
І ворони дзьобами – списами
Допивали дух Посланця…

Я зустріла Янгола в смокінгу
В центрі міста і Мегаполіса –
Він нестримно ридав за душами,
Тільки місто не бачило сліз.
На вуста бліді обморожені
Осідали сніжинки краплями…
Я зустріла Янгола в смокінгу –
Він помер у Різдвяний день.

****
Ми бранці Часу і земних світил,
Довіку смертні, а безсмертя – обраним.
З життя іще ніхто не йшов живим –
У Піднебессі грішним душам холодно.

Вершини гір стирають з Неба прах –
Там порожньо… хто марить порожнечею?
А люди сунуть. В гори. По слідах,
По головах, втікаючи від втечі.

І межи зір знаходять дзеркала,
І кланяються власним відображенням…
Згортає дух безсило два крила,
Розсипавши буття в тарелі важелів.

Ми – бранці Часу. В наших жилах – сталь.
Довіку смертні. А безсмертним – подвиги…
І сім нулів, заплетених в спіраль,
Тримають Сонце на Орбіті подиху.

****
Дзиґа-північ… до печалі –
Дві нескорені тривоги.
Ми із тлінності повстали
Сонцем на долонях Бога.

Вік прощення і прощання,
Вир недотиків на згадку…
І болять смутні каштани
У грудневих білих складках.

Поцілунки мерзнуть в серці –
Тяжко їм, затерплим, дихать…
Вітер "Ми" дзвенить, як скерцо…
Дзиґа-північ… Північ-дзиґа.

*****
Відлуння дзвонів і луна епох…
Під куполом зруйнованого храму
Над вівтарем, розтоптанім віками, -
Нетлінний Бог.

І тріскотить невидима свіча,
І подих "Авве…" хлюпа димом синім,
І гуркіт вуркітливо-голубиний
В пітьмі зачах…

Вінчальна радість, плач похоронів,
На вітражах вечірніх – витинанка…
Священик-тінь хова в кишенях ранки
І смуту днів…

Відлуння дзвонів і луна Епох…
Під куполом Рознесеного Храму –
Нетлінний Бог.

***
Виробляю імунітет на життя:
На обрізані крила пташині,
На бездушне зітхання думки.
На порожні очі зустрічних
І на зради друзів близьких.

Виробляю імунітет на життя:
На безлисті колючі дерева,
На дзвінки телефонні в нікуди,
На дощі зміїні отруйні,
На розпечений жаром асфальт.

Виробляю імунітет на життя:
На озонові сірі діри,
На безмежну осліплість серця,
На непрощення в нелюбові
І на куряву у полях.

Виробляю імунітет на життя,
Випиваючи ліки смерті
По краплині міліметричній
На сніданок і до вечері,
Щоб її не боятись вже…

Тільки й досі дивуюсь Небу,
Де блідий потойбічний місяць
Зустрічається з вічним сонцем,
У зеніті стає гербом.

Я тоді здираю гримаси
І тягнусь до гірських потоків,
Де джерела води живої
Розбивають імунітет…

***
А ми молились
На колінах,
Як годиться,
За передзвін
Весняних горобців…
Роки котились
По застиглих лицях
І вогкий слід
За їх слідами цвів…
Хоч ми молились
На колінах
Разом –
По тріщинці складали
Срібну вазу.

ЛІСОВИЙ ЕТЮД

Той самий ліс і сосни в ньому ті ж,
І небо, до країв утопле в спеці…
І вкотре інший хтось іржавий ніж
Так ненароком – заганяє в серце.

О Господи, прости, за цю юрбу надій!
Повторення – життя закономірність.
Я рік у рік повторюю: "Не мій"
І присягаю совісті на вірність.

Та обпікаю пальці над вогнем
І випікаю погляд сірим димом…
Гарячий день у соснах душу гне –
Нам двом не вічно бути молодими…
_____________________
А ліс все той,
…і сосни в ньому ті ж…

ВЛАДА ПЕРЕМАГАТИ.

Нам дано владу – перемагати,
Нам дано владу – топтати гаддя,
Нам дано владу – з колін вставати
І не намокнуть в дощі прокляття.

Благословення – то наша сила,
Благословення – то наше право.
Землю, политу трунком осиним,
Благословення трима, як славу.

Ми ще умієм складати руки
В молитві тихій перед престолом…
Ми знаєм пісні святої звуки,
Що в небесах не стиха ніколи.

Нам Бог дарує ці дні останні
По милосердю, по благодаті,
В силі любові. Ми – християни,
Ми духом правди Христа багаті.

***
Ми більше молитись не вміємо,
Ми, світу цього порожденці.
І падає довгими милями
Знекрилена туга на серце.

А давні століття минувшини
Навколішки день зустрічали,
І марили витязі змужнені
Про Божу любов над мечами.

Ми більше молитись не вміємо –
У поспіху спалюєм істини.
І падає довгими милями
На душі розтрушене листя.

МАТЕРІ НА КОЛІНАХ

Мамо! Матусю! Рідна!
Скільки в цім слові світла!
Скільки у нім тривоги
І молитов до Бога.

Маючи доньку й сина,
Падаєш на коліна,
Коли негоди дужі
Сиплються градом в душі.

Мамо! Матусю! Мила!
Ти піднімаєш крила
Сонячному світанку,
Дивишся в очі ранку.

Твої долоні, мамо,
Зводили віри храми:
Нині по всьому світу
Ходять спасенні діти…

Мамо, твої печалі
Ломлять серця зі сталі,
Твоя міцна надія
Снігом ляга на вії.

Мамо, твоє волосся –
Біле, чорняве…в росах…
В Ризі, Тулі, Багдаді –
Мам на землі багато.

Але кожної днини
Десь озветься дитина:
"Моя – найкраща мама!
З усіх – найсама-сама! "

Мами, у ваших дланях –
Чисті іскри кохання.
Мами, у ваших долонях
Дрімають долі сонні.

Падайте, криги стіни –
Мама стоїть на колінах.
Скільки у ній тривоги
І молитов до Бога!

ВІРШОВАНІ НОВЕЛИ

ПРИТЧА ПРО ВІРУ

Вечір тихо опустив куліси,
По землі іде пантера-ніч.
Темно в полі, чорна темінь в лісі,
А в людських будинках – вогник свіч.

Білим воском плаче ніжна свічка,
Душний морок світлом розбива…
І здається, що повинна вічно
Сяяти отак душа жива.

Вечір тихо одягнув ліврею
І вуаль накинув на серця…
Тане свічка іскрою-зорею,
Всю себе віддавши до кінця.

Але посміхаються орбіти,
Дивлячись на жертву цю святу.
Важко, помираючи, горіти
Й до останку сіять теплоту.

Вечір тихо загляда у вікна
Чорним димом із далеких гір,
Та горить від віку і до віку
Наш Господь світліше всяких зір.

І горить в серцях покірних Рай,
Що воскресли, і тепер живі…
Палай же, свічко віри, не згоряй,
У наш тривожний двадцять перший вік!

ДЗВОНИ

1 Петра.3,18

Очі, повні презирства,
Лукаво поглянули в небо.
Перші промені світла
Там сонце ранкове плело…
“Я обдумав, помислив,
І вирішив, хлопче: від тебе
В наше місто лиш біди
Вітрами з далів принесло.
Каламутив ти воду
Своїми брехнею й плітками,
Але люди жадають
Спокійних блаженних життів.
Тільки волю народу
Своїми вершу я руками.
Знай на тебе чекають
Останні хвилини в житті.
Чорним круком на площі
Для тебе поставили плаху.
І о шостій годині,
Як в дзвона ударить дзвонар,
То мотузки найтовщі
Здавлять шию тобі, бідолахо,
Тільки диво всесильне
Спасти тебе. Ним і не мар!”
Голуби клекотіли,
Схвильовано люди шептали:
“Що це нині здійсниться?
Хлопчину вже смерть стереже…”
І годинника стріли,
Як змії, на шосту вказали,
І дзвонар на дзвіницю,
Як завжди піднявся уже…
Всі чекають удару –
Ніщо не стривожить мовчання.
Дзвін хитнувся і …тиша:
Ні звуку, залізо мовчить.
Тільки жінка скривавлена,
Її підштовхнуло кохання,
Учепившись, мов кішка,
У дзвоні сталевім висить.
Всі удари – на себе,
Щоб дзвін ані тенькнув, ні скрипнув…
Схвилювалися люди:
“Це диво! Всесильна любов!”
І суддя змилосердивсь,
Зняв з хлопчини провину.

Так і Бог світ цей любить –
За нас на хреста Він пішов.
Наше світле спасіння
В Ісусовій жертві величній.
Ми не в силі спастися,
Суду дзвони ось-ось прозвучать.
Нам дає воскресіння
Христос в Своїй милості вічній.
На колінах молися –
Любов ще готова прощать.

БУРЯ

Покотило сонце день на захід…
Вітер небо міряє крилом…
Чайки з криком (полохливі птахи!)
Пролітають низько над човном –
Щось тривожить їхнє розуміння.
Суплять хмари брови до води…
Хвилі – вверх горами! Де спасіння?
Як тепер до берега дійти?
Залива човна, перевертає –
Він ледь-ледь між хвилями стоїть…
А в човні Син божий спочиває –
Серед шторму, притулившись спить.
Хоч дванадцять хлопців молодецьких
Силою веслують в буревій,
Море їм у відповідь сміється:
“Що ви, люди, проти нас, стихій?”
І злякались учні: “Ми загинем!
Урятуй нас, Господи, спаси!
Нас усіх морська глибінь поглине!”
І тоді прокинувся Божий Син.
Він підвівся владно. “Зупинися!” –
Бурі й морю вигукнув щосил…
Хвилі з ревом до небес знялися,
І … розбились в найтихіший штиль.

Човен доля. Ним Ісус керує
Чи уже давно веслуєш ти?
Якщо світ навкруг штормить, лютує,
Господа у серці розбуди.
І нехай полохаються чайки
Чорних хмар і височенних хвиль,
І нехай лякається в відчаї
Той, хто не спасений, не живий.
Ми ж у Бозі будемо радіти:
Він є висота і Він – глибінь,
Він є Той, Хто зупиняє біди.
Слава з віку в вік Йому! Амінь.

КОРОЛЕВА

Випускний скінчився, наче казка –
Вибирали королеву бала,
І вона усі найкращі вальси
З супер-боєм школи танцювала.
Всі дівчата заздрили: красуння.
Деректриса з гордістю всміхалась:
“Подивіться, то ж найкраща сукня!
А згадайте, як вона навчалась!!!”
Випускний скінчився. Від порогу
Ринули машини, взявши крила;
Кожна юність на свою дорогу
У надії, щоб завжди щастило.
Сонце жовте око показало,
Під колеса небо синь сріблило…
А з туману прірва виринала,
Наче чорну пащірню розкрила.
Крутонуло вихром на слизькому,
Мов з землі навік хотіло стерти…
І лікарня падала з утоми,
Мить життя виборюючи в смерті…
Ще учора королева бала,
А сьогодні – так, безвольне тіло,
У палаті тихо помирала…
Але серце жить її хотіло:
“Мамо! Мамо! Я уже не встану –
Нащо ці мені жахливі муки? –
Відчуваю, поряд вічність стала,
Холодом вуста торкає руки…
Мамо, ти мене навчила жити:
Як дивитись, келиха тримати;
Ти навчила правильно ходити
І дотепну відповідь давати.
Рано спать навчила ти лягяти,
Щоб обличчя свіжістю світилось;
Ти навчила одяг вибирати
Так, щоб в кольорах не помилитись.
Я умію зачіску робити,
Можу трохи на гітарі грати…
Мамо, ти мене навчала жити,
Але не навчила умирати.
Я стою тепер перед межею,
Вже свинцем повіки наливає…
Тільки тіло бореться з душею:
Мамо, що, душа не помирає?”

Що вона могла дочці сказати,
Коли вічність близько – за порогом?
Мами, все, що нам потрібно дати –
Це святе життя в обіймах Бога.
І тоді розвидниться дорога,
І тоді не страшно звіт давати…
Научіть нас, мами, жити з Богом,
Научіть нас з Богом помирати!

ДОРОГА НА ГОЛГОФУ

Його вели дорогою, як вбивцю,
І грізний натовп голосно ревів,
І раз-по-раз з ненавистю сміливці
Жбурляли камінь у Царя Царів.
Вінок терновий наливався кров’ю,
Плювалися в обличчя вороги,
А Він дивився лагідно, з любов’ю,
І йшов прощенням стати за гріхи.
Покірно шлях протоптаний стелився,
Аж до Голгофи – сповнений людей…
А на Голгофі натовп розділився:
На тих, хто розпинав, і на дітей.
Стояли поряд фарисеї й учні,
Стояла Мати, й воїнство солдат…

І хоч роки летять, як води з кручі,
Перед Христом народи знов стоять.
І, як тоді, з нас кожен вибір має:
Прощення попросить чи так пройти…
Ісус біля Голгофи всіх чекає –
Тож ким для Нього нині станеш ти?
Знов розіпнеш чи схилишся покірно?
Ким станеш ти для Божої сім’ї?
Наш Цар Царів любов Свою безмірну
Тобі дарує. Тож прийми її!

ПУСТЕЛЯ

Несуть вітри спекотний сонця подих…
Позаду десь Єгипет залишивсь…
Позаду страх. Позаду моря води,
Які Бог муром вистроїв колись.

По переду пустеля іскри креше,
Попереду піски…піски…піски…
Іде народ, сандалі в порох стерши,
Гортає час днів зморених листки.

“А де ж обіцяні річки молочні?
Де край зелений, соковитість трав?—
Кричав Ізраїль,– ми спочити хочем!
Де, Боже, те, що Ти пообіцяв?

Повірили! Пішли! А наші кості
Стерв’ятники чатують мить у мить.
Ти там, далеко, в синій високості,
А нам самим цю чашу жару пить…”

Не помічали вдень—стовпа куряви,
Не бачили вночі—вогню стовпа.
А Бог величний, повний сили й слави,
Як провідник, між ними виступав.

Він перший йшов гарячими пісками,
Від спеки закривав крилом Своїм.
Вони ж, як вівці, у пітьмі блукали—
Господнє світло не світило їм.

Як часто нас несе спекотний вітер…
Як часто в нас піски…піски…піски…
Здається, що болі усього світу
Пустельну втому в душу принесли.

Як часто ми кричим, що Бог далеко,
Що Він покинув нас насамоті.
Як часто нам буває так нелегко
На довгому тернистому путі!

Несуть вітри спекотний сонця подих…
Позаду десь Єгипет залишивсь…
Позаду страх. Позаду моря води,
Які Бог муром вистроїв колись.
-- -- -- -- -- --

Не будь сліпим, немов народ Ізраїль.
Наш Бог завжди попереду іде.
Коли дорога—по гарячій сталі,
Він, наш Отець, за руку нас веде.

ДЖЕРЕЛО

Відкр.22.1,17

В обідній час зібрались пастухи
Перепочить, поговорить про справи…
Про те, паркан у кого де кривий,
Про те , шовкові де ростуть отави…

Один найбільше хвалькуватий був:
“У мене із каміння загородка,
ворота ж закриваю на засув,
і вівці не втечуть з мого городу.

А от у тебе, - іншому сказав, -
Отара скоро в дикий ліс заблудить.
Не загорожа, а тонка лоза,
Проскочити її – одна секунда.”

І відповідь йому така була:
«Де джерело, і води чисті б’ються,
Де соковита зелень поросла,
Там вівці всі до одної пасуться.

Якщо є їжі вдосталь для овець,
Якщо завжди джерельна є водиця –
У пошуках не зійдуть в манівець,
А йтимуть з джерела води напиться. »

В обідній час зібрались пастухи
Препочить, поговорить про справи…
Про те, паркан у кого де кривий,
Про те, шовкові де ростуть отави.
--------------------
Де Слово Боже – чисте джерело,
Не треба кам’яниста загорожа.
Якщо його пісками замело –
Не втрима паству і страшне «не можна».

Ми маєм воду, і вона жива.
Це Господа, Спасителя слова.

ДОРОГА В ГОРИ

Дорога в гори – між кедри сильні,
Аж на вершину, де сонця диск…
Там хмари сірі дощами сиплять
На чорні скелі сріблястий віск.

Дорога в гори. Немає сили
Слизьким камінням уверх іти…
Він оберувся: «Тримайся, мила
Моя дружино, - крок до мети…»

Чіпляючись за гілки смереки,
Дружина йшла чоловіку вслід…
Вершина – осьдечки, недалеко,
Та раптом криком здригнувся світ.

Тримаючись за гілочки колючі,
Вона на самім краю висить
Крутої скелі, а знизу – кручі,
І до падіння – єдина мить.

«Ти будеш жити! Дай руку, люба!
Тепер же кущ оцей відпусти!
Душа моя надто сильно любить,
Щоб не зуміти тебе спасти!

Гілки не зможуть тебе тримати,
А я зумію – мені повір…»
І відступилися смерті грати
Між злих бездушних високих гір.
----------------
Дорога вгору. Що нас тримає
За крок до смерті на цім путі?
Рука, що вказує шлях до Раю,
А чи гілки й дерева золоті?

Дорога вгору – у небо синє,
В Новий прекрасний Єрусалим.
Із нами поряд Господь Всесильний –
Ісус, Воскреслий Божий Син.

Об авторе все произведения автора >>>

Melista, Україна

e-mail автора: melista_83@mail.ru

 
Прочитано 23979 раз. Голосов 9. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы, замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Отзывы читателей об этой статье Написать отзыв Форум
Светлана Касянчик skasyanchik@yahoo.com 2006-10-04 06:06:23
Меліста, дуже дякую вам за те, що помістили свою збірку віршів. Для мене зустріч з вашою поезією - свято. Одне побажання: по-можливості, поміщайте свою поезію окремими віршами. Так буде краще для ваших читачів. Благословінь вам.
 
Александр nktbs@kahovka.net 2007-05-30 10:14:33
Молодец! Не знаю, нуждаешься ли ты в отзыве с таким уровнем написания, но пишешь стихи ты замечательно. Пусть Господь тебя благословит!
 Комментарий автора:
Щира похвала завжди надихає.

Володя 2007-07-13 11:08:58
Це небесна поезія,справжній катарсис!
 Комментарий автора:
Дякую Богові.
І Вам на добрім слові!

Galina galinap.zh@gtli.org 2008-02-06 11:49:15
Melista, Дякую Вам за вашу творчість в Ім‘я нашого славного Господа. Подяка за те, що Ви пишете українською мовою. На превеликий жаль, я дуже мало змогла знайти християнських матеріалів в Інтернеті українською. Для мене Ваші вірші стали благословенням. Я працюю в недільній школі і для моїх дітей важко вчити російською, а під ваші вірші ми, навіть, зробили слайд-шоу у музичному супроводі. Ми використовували Ваші : «Він народився», та «Подивіться, цей день всміхається». Бажаю натхнення! З повагою, Галина. м. Житомир
 Комментарий автора:
Спасибі, що розповіли про це. Дуже дякую за взаємну радість.
Слава Богові!

Юлічка Мася 2008-08-09 08:07:51
ВІРШІ ПРОСТО ЧУДОВІ!!!!!!!!!!!!
 Комментарий автора:
Дякую :-)

бусичка tkrf1959@rambler.ru 2012-01-28 15:58:31
Чудово! Дякую! Використовую на уроках.
А собі - для душі.
 
людмила 2016-11-12 10:30:57
прекрасні вірші хай Бог благословить
 
Симчич Марія 2016-12-28 15:56:38
чудові,повчальні вірші,які варто читати!
 
читайте в разделе Поэзия обратите внимание

Провожаю стихи - Дудка Надежда

Предостережение от соучастия в преступлении - Игорь Круглов

Рождество - Лариса Зуйкова

>>> Все произведения раздела Поэзия >>>

Поэзия :
Душа Любви покорна... - Алла Войцеховская

Публицистика :
Ржавчина на сердце - Руслан Гунько

Публицистика :
Буквализм и аллегория - Владимир Кабаков

 
Назад | Христианское творчество: все разделы | Раздел Поэзия
www.ForU.ru - (c) Христианская газета Для ТЕБЯ 1998-2012 - , тел.: +38 068 478 92 77
  Каталог христианских сайтов Для ТЕБЯ


Рамочка.ру - лучшее средство опубликовать фотки в сети!

Надежный хостинг: CPanel + php5 + MySQL5 от $1.95 Hosting





Маранафа - Библия, каталог сайтов, христианский чат, форум

Rambler's Top100
Яндекс цитирования

Rambler's Top100