Для ТЕБЯ - христианская газета

Казка про любов
Для детей

Начало О нас Статьи Христианское творчество Форум Чат Каталог-рейтинг
Начало | Поиск | Статьи | Отзывы | Газета | Христианские стихи, проза, проповеди | WWW-рейтинг | Форум | Чат
 


 Новая рубрика "Статья в газету": напиши статью - получи гонорар!

Новости Христианского творчества в формате RSS 2.0 Все рубрики [авторы]: Проза [а] Поэзия [а] Для детей [а] Драматургия [а] -- Статья в газету!
Публицистика [а] Проповеди [а] Теология [а] Свидетельство [а] Крик души [а] - Конкурс!
Найти Авторам: правила | регистрация | вход

[ ! ]    версия для печати

Казка про любов


Був собі хлопчик Івась, якого ніхто не любив. Хто зна чому: може, тому, що вчився він гірше за інших, може, через те, що ніс в Івасика був кирпатий і весь у ластовинні, а може й зовсім без причини - не любили і край. А можливо, йому так лише здавалося. Як би там не було, жилося хлопчикові невесело - батьки його не помічали за роботою, бабуся нянчилася з Івасевою маленькою сестричкою, інші хлопчики не хотіли з ним дружити, а дівчата дражнилися. Нарешті так все це впеклося Івасеві, що він поклав у свій шкільний заплічник баклажку з молоком, чималий шматок бабусиного пирога, підручники (так, за звичкою) і подався світ за очі.
До краю міста доїхав Івась на трамваї, а далі пішов пішки. А вже був травень. Сонечко гріє, вітерець повіває, пташки співають. Іде Івасик і радіє. Йшов-йшов і дійшов до темного лісу. Нічого робити, хоч і страшно, а іншої дороги немає - мусив Івась заходити в хащі. Лісова стежка повела його з галявини на галявину, з пагорбка на пагорбок. А життя в лісі вирує: то білочка пробіжить, то пташка пролетить, то метелик спурхне з квіточки. Іде Івасик - на всі боки роздивляється. Не зчувся як зайшов у саму гущавину. І стежка загубилася. Стоїть Івась, не знає, що йому робити, - темно навкруги, моторошно. Кинувся в один бік - ялини стіною стоять, кинувся в інший - болото. Став Івасик кричати. Раптом вибігли з корчів розбійники, схопили хлопчика, зв’язали і потягли до себе в печеру.
Мусив Івась слугувати розбійникам: в печері прибирати, воду носити, дрова рубати. Думав тікати, та не знав куди. Так і лишився у ватазі. Ось минуло кілька часу, прийшли розбійники з грабунків і притягли із собою мішок, розв’язали, бачить Івасик - а там дівчинка маленька сидить і плаче.
- Нагодуй її, та гляди, щоб не втекла, а то… - і ватажок розбійників показав Івасику кулака, а кулак у нього - ого-го який!
Хлопчик втішив маленьку, нагодував і поклав спати біля себе, бо час уже був пізній. А сам не спить, згадує свою сестричку. Скільки через неї Івасеві перепадало - за попсовані зошити, за перевернуті речі, за варення в татовому комп’ютері! А тут згадалася по-доброму. Аж у грудях защеміло. А біля вогнища розбійники ведуть п’яні розмови. Раптом чує він, ватажок говорить:
- Ти, Рудий, піди завтра в село та підкинь батькам цієї малої записку, так, мовляв, і так: лишайте мільйон під горілим дубом, а як ні - вашій доньці смерть.
Стало Івасикові шкода дівчинки, і придумав він як і малу визволити, й самому врятуватися. Коли розбійники поснули, хлопчик насипав в кишеню Рудому рис, а потім проколупав в ній маленьку дірочку. Вранці, коли Рудий вирушив у село, Івасик взяв дівчинку на плечі й пішов слідом за розбійником - рис, що висипався з кишені Рудого, вказував йому дорогу. У селі він все розповів людям. Розбійника схопили, а за ним і всю ватагу посадили у в’язницю. А щасливі батьки упросили Івасика бути їм за сина.
І став Івасик жити в родині врятованої ним дівчинки. Тут його дуже любили й догоджали, як могли. Але щось невесело було Івасеві. І журився він з кожним днем все більше, аж доки якось не витримав і сказав названим батькам:
- Спасибі вам за доброту вашу - ніколи її не забуду. Але я мушу йти, не питайте чому, бо й сам не знаю - знаю тільки, що мушу.
- Що тут вдієш? - зітхнули вони. - Полюбили ми тебе, як рідного сина, і хотіли б із тобою старість зустріти,але не можемо тебе силою держати. Іди, якщо мусиш. Хай тебе Бог благословляє.
Зібрали Івасику харчів, вивели за околицю, заплакали та й відпустили з миром.
Ось знову ліг перед хлопчиком широкий шлях. Небо високе блакитне над ним, жайвір у небі дзвенить. Сонечко сяє. Глибоко зітхнув Івась, засвистів пісеньку й пішов світ за очі.
Йшов так хлопчик, весело насвистуючи, до самого вечора. Зупиниться біля струмочка, поїсть, водички поп’є і далі крокує. Заночувати думав десь серед поля, в копиці. Аж раптом під вечір здійнявся холодний вітер. Насунули хмари - ось–ось дощ почнеться. І став Івасик шукати на ніч кращого притулку ніж копиця. Дивиться, а на горі замок високий стоїть. Побіг хлопчик чимдужче до нього і з першими краплями дощу опинився біля воріт.
- Хто ти такий? - питають його вартові.
- Я мандрівник. Пустіть переночувати.
- Заходь, - сказали, порадившись, ті.
Але не встиг Івась зайти за ворота, як його схопили й потягли до замку.
- Хто ти такий? ― суворо спитав у хлопчика король. - Куди прямуєш?
- Я простий собі мандрівник, іду світ за очі. В полі мене застала негода, тож хотів у вас заночувати, - якмога чемніше відповів Івасик.
- Заночувати?!! Заночувати?!! - зненацька закричав страшним голосом король. - Яка страшна образа!
Івась стояв переляканий, гадаючи, чим він міг так образити господаря замка. Тим часом король так само раптово заспокоївся.
- Ось що, - сказав він, - я пробачу тобі, якщо ти зможеш розважити мою доньку. А якщо ні - тут тобі й смерть.
Варта схопила Івасика, потягла коридором і вштовхнула в якусь кімнату. Коли хлопчик оговтався від несподіваних подій і огледівся, то побачив, що біля вікна сидить дуже гарна, але дуже сумна дівчинка й малює пальчиком на шклі химерні візерунки.
- Ну що, - капризно мовила вона, - будуш мене розважати чи збираєшся стояти стовпом?
Потім принцеса зміряла Івася поглядом і призирливо закінчила:
- Втім куди тобі, кирпатому. Кращі тебе намагалися та опинилися на пласі!
Івасик засмутився: варто було стільки мандрувати, щоб знову наразитися на дівчачі кпини! “Ні, треба з цим щось робити!” - вирішив хлопчик і став думати, чим же йому розважити примхливу принцесу.
Раптом він згадав про підручники, що так і лежали в його наплічнику, - розбійникам вони були ні до чого.
- Ось дивись, які в мене книжки є, - спробував зацікавити ними дівчинку Івасик.
Принцеса неуважно погортала сторінки Читанки й фиркнула:
- Фу, нічого цікавого, нудьга!
- Так ти ж тримаєш книжку догори ногами, - раптом помітив Івась. - Ти що, не вмієш читати? Хочеш, навчу?
Дівчинка несподівано погодилася, й Івась став вчити її читати. А поки Івасик її вчив, вони подружилися, принцеса повеселішала, і тепер у замку часто лунав її дзвінкий сміх.
- Ну ось, - якось сказав їй Івась, - тепер ти чудово читаєш, навіть краще за мене, і віднині тобі ніколи вже не буде нудно. А я мушу йти.
- Не йди, - стала просити його дівчинка, - я так тебе полюбила! Я скажу татові, і він видасть мене за тебе заміж і дасть нам півцарства.
- Мені ще рано женитися, - заперечив Івасик. - Та й навіщо мені півцарства, з ним самий лише клопіт. Я з тобою і так лишився б, якби міг. Але я мушу йти далі, не знаю чому, але мушу.
- Що ж, я не можу держати тебе силою, адже ти подарував мені радість. Хай Бог благословить тебе! - печально мовила принцеса.
Вона сама провела Івасика за ворота, і потім довго махала йому вслід білою хустинкою.
А Івасик ішов-ішов і прийшов у велике місто. Це було дуже дивне місто - надто тихе і надто похмуре. І люди в ньому були тихі й похмурі. Навіть хлопчики не ганяли м’яча у скверах, а сиділи рядочком на лавочках, як настовбурчені горобці. Івасик підійшов до одного такого гурту й спитав:
- Я щойно прийшов до вашого міста, тому не знаю ваших звичаїв. Скажіть, у вас завжди так тихо?
- Ні, - сумно відповів один хлопчик, - раніше в нас було дуже гамірно.
- І весело, - підхопив другий.
- І ми грали у футбол, - зітхнув третій.
- А що ж трапилося з вашим містом?
- У нас оселився кровожерливий дракон, - зашепотіли, боязко озираючись, діти.
- Невже не знайшлося жодного лицаря, здатного його подолати? - здивувався Івасик.
- Лицарів у нас було багато, але цей дракон - не звичайний, а електронний. Він загадує лицарям математичні задачки, і б’є струмом кожного, хто не може їх розв’язати. Так ми втратили найкращих воїнів.
- Ці задачі такі складні?
- Ми не знаємо. Біда в тому, що в нашому місті ніхто не розуміється на математиці.
Раптом засурмили сурми, і повз хлопчиків пройшла печальна процесія, яка вела дуже вродливого юнака.
- Хто це? Куди його ведуть? - спитав Івась.
- Це син нашого короля. Дракон знову вимагає поживи, і наш шляхетний принц вирішив пожертвувати своїм життям, щоб нікого більше не наражати на небезпеку. Бідний принц приречений, адже він теж не знає математики!
- Стійте! - несподівано навіть для себе самого гукнув Івась до процесії.
Гурт зупинився, люди оточили Івасика.
- Як ти смієш порушувати тишу? - гнівно спитав хлопчика високий сивий чоловік у мантії - це був сам король.
- Ваша величносте, - сміливо звернувся до нього Івась, - не віддавайте свого сина драконові! Я піду замість нього.
- Ти? Але чому?
- Тому що я знаю математику! - урочисто мовив Івасик, і в цю ж таки мить пошкодував про свої слова, згадавши про незадовільні оцінки.
Але було вже пізно. Гурт вибухнув радісними вигуками. А король, обнявши хлопчика, закричав:
- Слава Богу! Господь почув наші молитви і прислав до нас визволителя!
- Але я ще нічого не зробив, - знітився Івась.
- Ми віримо, що ти врятуєш нас, о невідомий лицарю! - сказав юний принц і міцно потис хлопчикові руку. - Я твій друг навіки, розпоряджайся мною!
Хіба ж міг Івасик після таких слів відступити? Нізащо! Хай його навіть ізжере люта потвора!
- Ходімо! - рішуче сказав хлопчик, і вони рушили до лігва дракона.

- А це ще що за горобець? - зареготав дракон, побачивши Івасика. - Та мені таких з десяток треба на обід.
- Не поспішай, драконе, - сміливо мовив хлопчик. - Ти ще не переміг. Давай свою задачку.
- Ой, ну навіщо ці умовності? - заблимав екраном дракон. - Все одно ж не розв’яжеш, тільки час згаємо, а я - голодний.
- А якщо розв’яжу?
- Та ні, не розв’яжеш.
- А все ж таки?
- Тоді, як і обіцяв, я покину це місто.
- Домовились. Давай свою задачку. Тільки скажи, скільки в мене є часу.
- Та хоч усю ніч розв’язуй, все одно не подужаєш, - презирливо чмихнув дракон і виплюнув з принтера аркуш з умовами задачі.
Задачка була неважка, з одним невідомим. Івась точно пам’ятав, що вони вже розв’язували такі приклади в класі. Але в тім-то й біда, що на контрольній він отримав за них двійку. “Ось коли пошкодуєш, що не вчився старанно, - зітхнув Івась, але одразу підбадьорився. - Тільки не панікуй! Часу багато й підручник з математики в мене з собою, розберуся…”
…І розібрався - на ранок задача була розв’язана.
- Ох, підступний горобцю, ти обдурив мене! - заволав дракон і замигтів усіма своїми лампочками. - Чому ти не сказав, що розумієшся на математиці, я дав би тобі важчу задачку!
- Легко бути драконом там, де не знають математики, - засміявся Івась. - Ану забирайся геть, дурисвіте!
Мусив дракон полишити місто в спокої. З цього приводу король влаштував велике свято із танцями, феєрверками й морозивом. А вдячні городяни збудували для Івасика великий гарний будинок, ледь-ледь менший за королівський палац. Принц вчив його вправлятися з мечем і їздити верхи. А Івась навчав свого друга математики. Весь день вони були нерозлучні, і тільки на ніч розходилися по домівках.
Оці самотні вечори були найтяжчим випробуванням для Івасика. Сум знову стискав його серце в залізних лещатах. “Чого мені бракує? - в розпачі гадав Івась. - Я знайшов усе, чого шукав: мене полюбили названі батьки і прекрасна принцеса, найшляхетніший у світі принц - мій друг. В мене є дім, слава і все, чого забажаю. Чому ж мені так сумно?”
В один з таких вечорів Івасик блукав кімнатами й зайшов до старенького сторожа, що чатував на вході. Дідусь запросив його до себе в коморку. За чаєм вони розговорилися, і хлопчик розповів про своє життя.
- Чому мені так сумно, дідусю? Всі бажали мені, щоб Бог мене благословив, але , видно, Він мене не благословив!
- А що ти знаєш про Бога? - примружившись, спитав сторож.
Івась здвигнув плечами:
- Бог на небі.
- Ні, це не все. Хочеш, я розповім тобі про Нього?
Івась захотів, і старенький сторож став оповідати йому про те, як Бог прийшов врятувати людину, як людина зрадила й розіп’яла свого Спасителя, як воскрес Господь і знову прийшов до тих, кого любив, щоб підтримати і надихнути їх.
- Дідусю, вони ж зрадили Його, чому Христос повернувся до них?
- Тому, що Він любив Своїх учнів і пробачив їм їхню слабкість. І всім заповідав навчитися любити по-справжньому, отже - навчитися пробачати. Тоді людина стане вільною, і серце її звеселиться.
- Виходить, я не вмію пробачати? - задумливо мовив Івась і замовк.
Сторож теж мовчав. Так вони сиділи кілька часу мовчки.
- Дякую Вам, дідусю, - сказав нарешті Івась. - Я тільки зараз зрозумів, як я скучив за своєю родиною. Час мені знову вирушати в дорогу.

Принц провів Івася аж за далекий гай. Там Івасик скочив з коня.
- Далі я піду пішки, ― сказав він. - У нас немає де тримати коня, бережи його для мене в своїй стайні.
- Може, ти все ж таки залишишся? - з надією спитав принц.
- Я прийду до тебе влітку, обов’язково прийду, - пообіцяв Івась. Він усміхнувся другові і подивився вперед. - Там, за високою горою, мій дім.
Пробач, друже, я надто довго блукав.
Був травень. Івась ішов битим шляхом. Світило сонечко, повівав вітерець, співали пташки. На серці у хлопчика було тихо і радісно - він повертався додому.

Об авторе все произведения автора >>>

Галина Манів, Київ,Україна
Друзі,хто хоче мати збірку моїх віршів, звертайтеся на мій е-мейл.У середині травня вона вийде з друку. Про всяк випадок повідомляю ,це поезія православного спрямування.
e-mail автора: pilot-z@ukr.net

 
Прочитано 8828 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы, замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Отзывы читателей об этой статье Написать отзыв Форум
З.Ж. 2007-04-07 11:04:49
Рада Вас вітати на "нашому" сайті! Працюймо разом на Божу славу!
 
андрій 2010-02-23 21:10:04
класна казка. хороший сюжет, та ще й з елементами сучасного світу
 
вова 2011-01-17 17:04:16
класно
 
читайте в разделе Для детей обратите внимание

Маленький воїн - Левицька Галина

Cтарий і море - Светлана Заровная
Прочитавши Е. Хемінгуея "Старий і море" в мене народився цей твір.

Песенка о воде (Стихи для детей) - Александр Грайцер

>>> Все произведения раздела Для детей >>>

Поэзия :
Что важнее? - Богданова Наталья

Поэзия :
На краю усталой межи - Тихонова Марина

Поэзия :
У одиночества есть имя... - Алла Войцеховская

 
Назад | Христианское творчество: все разделы | Раздел Для детей
www.ForU.ru - (c) Христианская газета Для ТЕБЯ 1998-2012 - , тел.: +38 068 478 92 77
  Каталог христианских сайтов Для ТЕБЯ


Рамочка.ру - лучшее средство опубликовать фотки в сети!

Надежный хостинг: CPanel + php5 + MySQL5 от $1.95 Hosting





Маранафа - Библия, каталог сайтов, христианский чат, форум

Rambler's Top100
Яндекс цитирования

Rambler's Top100