Сніги
Сніги, сніги, метуть сніги,
Хурделить віхола, завоїть…
Твоїй душі болять гріхи
І світло рани не загоїть
В Твоїй душі залізний цвях –
За мене серце кровоточить,
А я блукала по світах…
Безкрилий, вітром гнаний птах,
В Твої долоні падав, Отче.
Сніги… Сніги… біліє дим
У снігопадовім безмежжі,
Лиш сіра я – я хвора тим,
Що в серця збудувала вежу
Зневаги, посміху, образ…
Я заслуговую на страту.
А Ти. Святий, прощаєш нас,
І ніжно так, крізь вогкий час
Ізнов ідеш людей спасати.
Сніги…
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Побачила ваші імена (ваше і Зорянине) і радісно забилося серце, ще до того, як прочитала ваші вірші. Так приємно зусрітися з вашою живою поезією на цих електронних сторінках. Натхнення вам від Бога.
