Коли Ісус дізнався про смерть свого друга Йоана Хрестителя, то Він усамітнився і перебував на одинці. Я думаю, що Він мав для Самого Себе пережити цю подію. Колись саме на цей фрагмент мені звернув увагу на проповіді отець Олег Сартаков. Пам'ятаю, коли помер захристиянин собору святого Олександра, то я мав розмову з однією сестрою монашкою про похорони. І сказав їй, що я надто сильно перейнявся цією смертю, вона надто сильно вразила мене. Але щоб сильно не відкриватися, закінчив тим, що треба звикати до смерті як до буденності. Бо якщо я буду священиком, тоді я саме збирався до семінарії, то матиму багато похоронів і мене просто не вистачить на такі переживання. На що монашка відповіла, що моя установка неправильна, що я не можу так казати і брати саме таку установку.
Колись я був на похороні однієї молодої людини зовсім випадково разом зі знайомим священиком. Це було під час Дня Молоді у Житомирі. Був веселий настрій, потім похорон, потім ми знову повернулися назад у ту атмосферу. І для самого себе здивувався як я легко віднісся до людського горя.
Я думаю що від нас залежить як саме ми проживемо своє життя. Дуже часто ми не можемо змінити обставини, але ми можемо змінити наше відношення до цього. Саме цього мене вчила одна мудра вчителька у школі. Тому я думаю, що це певне занедбання, гріх — те, що ми інколи живемо поверхово, не сприймаємо інших, не любимо насправді, на повну силу.
В нас час звістки про смерть не є якось новиною, новизною. Ми втратили відчуття вразливості. Ми звикли спокійно вмикати телевізор і дивитися вбивства, навіть у тому що смакувати ці вбивства у логіці детективу. Тому мені хочеться написати про події, які відбулися може комусь здатися давно.
Події Євромайдану дуже швидко минули. І ми не вспіли оговтатися як розпочалася війна. Ця вакхаланія боротьби за якусь невідому незалежність та право вибору. Ненависть, яка ніби давно стримувалася, хлинула на зовні. І зараз ми не знаємо як будемо жити далі. Але не про це мені хочеться писати. Я волію про це зараз молитися та намагатися бути з тими, хто найбільше переживає страх та неспокій. Але писати я хочу про минуле, про те, що відбулося не так насправді давно, лише два місяці тому.
Одразу хочу сказати, що мені байдуже які саме політичні ігри відбувалися поза тим, що ми бачили на екранах телевізорів. Зараз відбувається якійсь пошук правди, намагання щось довести, ніби від того яким саме було минуле, дасть нам право робити те чи інше. Я просто дивлюся на смерть людей. На тих, які вірили і стояли за своє майбутнє. Які боролися. Мені огидна як позиція тих, хто вважає їх негідниками, проплаченими та так далі, як і тих, кому байдуже. Кого хвилює лише своя хата та свій власний добробут. І я дуже вдячний усім хто перебував на Майдані з церковних людей, за всі сказані слова, за всі відспівані похорони.
Неможливо бути на якійсь середній стороні. Христос дуже чітко сказав, що Він разом з тими, хто страждає. Це Його позиція. Він не на стороні катів та вбивць. Він нікого не осуджував, але завжди ставав на захист людей у недолі. Тому і я зараз молюся за тих, хто залишився без батька, без чоловіка. Ісус сказав, що нема більшої любові, як віддати своє життя за своїх друзів. І мені хочеться вірити, що усі загиблі були справжніми героями, хто стояв за правду та свободу. Мені огидна усяка брехня. Як така яку говорять про них, так і та, яка полягає в тому, що використати їх пам'ять для того, щоб прикрити свої темні справи.
Смерть людини це певна таємниця. Але те, що відбулося на Майдані не можна звести до якоїсь банальності. Людей вбивали. Хто, як — це вже справа Божого суду чи людського. Але люди гинули. Молоді у розквіті сил, старші та навіть вже зовсім немолоді. Хтось вирішив, що їм не треба жити. Що їхня смерть буде вирішенням мого проблем, дорогою до його щастя. Які б не були мотиви у вбивць, але не про них я зараз пишу.
Ми називаємо їх героями, ми робимо пам'ятні дошки на їхню честь. Я думаю, якщо все буде добре і Бог дасть, то вони безперечно увійдуть у нашу культуру, стануть частиною нашого народу. Вони будуть жити далі у історії України.
Але ми розуміємо, що так насправді нікому не треба було помирати. Не варто ніякої посмертної слави життя. Жити — це найкраща можливість для нас смертним. У цьому сама найбільша втіха і радість християн: Ісус воскрес!
Але сталося те, що сталося. Смерть обірвала їхнє життя. Як жити далі? Як жити їхнім донькам та синам? Дружинам та матерям? Як жити нам, які на це дивилися по телебаченню? Яких це лише торкнулося опосередковано? Що це має змінити в нас?
Давайте будемо чесними перед самими собою. Усі ці заклики: жити чесно, радіти життю дуже швидко вистигнуть і втратять свій вплив на нас. Вже завтра ми про них забудемо про них і будемо жити далі так, як їх і не було. І тому проти нашої людської черствості та забудькуватості ми маємо десь боротися.
Тому людство встановило пам'ятні дні. Принаймні раз в рік, якщо не можемо пам'ятати у молитві постійно. Наступне ми маємо взяти щось для себе, принаймні одне. Якусь постанову. Що саме я зараз змінюю у своєму житті? Для цього треба зробити певну розвідку у свою душу. Зробити іспит сумління. Зрозуміти що саме мене зачепило. А якщо не зачепило, то чому. Я не маю прогавити цю подію. Може я тому і пишу це, бо сам для самого себе зрозумів, що втратив ті події і хочу їх повернути для себе. І останнє — це подяка. Хоча вона може має бути першою. Хоча треба спершу зрозуміти що відбулося, щоб потім за це дякувати. Подякувати Бога за все. За те, що Він нам ще дав час, що я сам ще не загинув. Подякувати що були ці люди, які боролися за правду. Подякувати за те, що Бог промовляє до нас навіть через такі трагічні обставини. Подякувати і попросити вибачення за нашу черствість та байдужість щодо долі інших. І просити сили змінити своє життя. Просити про благодать.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Ваще то сайт называется foru.ru. Т.е. RU. Поэтому мова тут не всеми разумеется, уж извиняйте. Или на англоязычных сайтах вы тоже на мове пишете? Давайте перевод. Конечно, если не жаль своих же трудов, которых некоторым (уж простите) не оценить. Комментарий автора: я где-то понимаю ваше негодование по поводу "мови", как вы пишете. На это я могу ответить, что я живу в Украине, думаю по-русски и разговариваю на суржике, но пишу я тольки на украинском языке.
Почему? Как Вы говорите "не жаль своих же трудов", то я бы ответил, что Христос сначала послал Своих учеников только к дому Израиля, только потом они дозрели к тому, чтобы проповедовать во всей Римской Империи под воздействием Святого Духа.
может я ещё не дозрел до того, чтобы писать на весь мир, а особенно его русскую часть. Моя страна сейчас находиться в очень плохом состоянии. у нас идет война. и только за то, что мы хотим быть отдельной страной нас называют фашистами и бендеровцами. В это тяжелое время я хочу быть со своей страной, со всеми теми людьми, кто страдает на Востоке, кому гробы привозят на Западную Украину. Поэтому я пишу на украинском языке.
А то, что меня не оценят, то я вовсе не хочу славы или признания. я просто хочу, чтобы всем тем людям, по крайне мере, хотя одному из них, помочь, утешить словом, поддержать.
И хотя Вы ссылаетесь на RU, но ресурс создан в Украине:
Украина, 73039,
г. Херсон, ул. 49 Гв. дивизии, 35-А
Церковь Христиан. Газета "Для тебя"
И я смотрел. не только я один пишу на своём родном языке.
Поэтому прошу просить меня. я пишу слишком хаотично и не могу переводить то, что я писал. Для писателя перевод это очень тяжелая и где-то бесполезная работа.
Да и я сомневаюсь, что там что-то стоит переводить.
я просто пишу, потому что у меня болит душа. вот и всё!
протите меня
Nikolae
2014-07-28 13:03:29
Дорогой мой, какое "негодование"? Просто хотелось понять, почему сайт русскоязычный, а текст на украинском. У нас тут много из США, так они на английском не пишут, а могут, поверьте. Теперь вижу, что и вы достаточно хорошо излагаете "на языке сайта".
Что же до бедной Украины, так я вам скажу по секрету: фашистской ее называют не потому, что она хочет быть "отдельной страной" - она итак "отдельная". Просто, простите, нельзя в городах применять установки Град и авиацию, это как бы не то что не очень демократично - много ваших сограждан гибнет. Совсем невинных. По-моему, до Украины до этого еще никто не пробовал, этак по своим. Мир вам.
Доверие: притча о блудном сыне - Доверие Богу Спасибо брату за надоумление к простоте проповеди. Надеюсь хоть немного получилось хотя бы потому, что за основу взята известная притча. Я не умею столь ясно выражаться, и ещё надеюсь, что эта притча объяснит вторую мою публикацию.
...или я неисправим)
